Останнім часом мені дуже подобаються всілякі книги, що розповідають про зіткнення цивілізацій. І так як на нашій планеті незвіданих цивілізацій здається більше не залишилося, то найімовірнішим видається, що в момент якщо такий контакт колись станеться, то цивілізація ця буде позаземною. Думаю художні книги готують нас до такої події. Спочатку ми мусимо змінити свою свідомість, уявити собі і прийняти цю гіпотетичну подію, а потім вона станеться в реальності. Якби я був прибульцем, завданням якого було б підготувати людство до можливого контакту, я б написав і видав би кілька фантастичних книг під різними псевдонімами. Де гарантія, що Артур Кларк не прибулець?
Роман "Побачення з Рамою" я б зарахував до такого собі стилю "аристократичної фантастики". Справа тут не в належності автора до людей з блакитною кров'ю, а скоріше причина лежить в площині аристократичності дій персонажів. Герої книги, дослідники космосу, волею випадку повинні досліджувати невідомий космічний об'єкт, що прибув в Сонячну систему з глибин космосу. Проте головним лейтмотивом групи дослідників є не дізнатися якомога більше, не отримати максимум інформації для науковців. Головне завдання - не нашкодити, не показати себе варварами, що ламають річ, призначення якої не розуміють. Як каже сам Артур Кларк вустами одного з своїх героїв:
"Вимоги науки, як завжди, приносилися в жертву вимогам космічної дипломатії."Всі ці благородні вчинки дослідників, що рятують один одного, мудрість правителів людських планет, якы вміють знайти консолідоване рішення, адекватність вчених дивувала мене всю книгу. Особливо якщо не забувати те, що відбувається зараз в реальному світі, де більшість думає про власну вигоду, славу, гроші, але ніяк не про честь, обов'язки чи розвиток. За простим текстом про прибуття з космосу інопланетного корабля, ховається дещо більше: історія про те, скільки всього нам необхідно змінити в собі, аби це прибуття можна було б змінити.
Я спробував собі уявити що було б, якби космічний корабель інопланетян "Рама" прибув в сучасну Україну. Спочатку звісно ж красиві дівчатка національному вбранні, уквітчані віночками і в червоних чобітках файно затанцювали би перед кораблем під акомпанемент Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки. А потім червонощокий і товстопузий голова районної ради де цей космічний корабель мав необережність зупинитися, поніс би до корабля коровай. З їбанатським виразом обличчя він би стояв перед кораблем не знаючи що робити далі. А інопланетяни, подивившись на весь цей цирк певно вирішили б що вони помилилися планетою. Такий би певно був "перший контакт" з національно-шароварним колоритом.
Ми катастрофічно неготові до зустрічі з позаземними цивілізаціями. А такі автори як Артур Кларк хоч трошки намагаються допомогти нам підготуватися. Це єдине, що вселяє надію.
Немає коментарів:
Дописати коментар