Борис Акунін – «Азазель»

Почав читання: 23.08.2014р. Закінчив читання: 26.08.2014р

Я не полюбляю особливо російську літературу, від російської класики блюю, наче випускниця-відмінниця в день останнього дзвоника, а від сучасної літератури – штиняє дитячою недорозвиненістю. Проте серед цього всього зустрічаються дуже цікаві і достойні уваги екземпляри. Один з них – Борис Акунін. Мені навіть трохи соромно, що я почав знайомитися з його творчістю так пізно, тим паче, як виявилося, в книзі «Азазель» описується той єдиний період історії Російської Імперії, який мене цікавить, а саме початок її руйнування. Звісно книга Акуніна далеко не історична, це детектив, на перший погляд досить невибагливий. Але як людині, що трохи знається на історії того періоду, під час читання, мені одразу ж стало зрозуміло, що за кожним словом в цій книзі, стоїть тривала робота з вивчення того періоду автором. Всі ці маленькі деталі, вислови, ба, навіть поведінка персонажів бездоганно оформлені і точно відповідають тому, якими були більш ніж сто років тому. Я уявляю собі як важко Акуніну було втілитися в ті персонажі, аби точно їх змалювати. Ви собі навіть не уявляєте наскільки ми різні з тими людьми, що жили в кінці 19-го століття, різні ментально, духовно, мало не генетично! І таке повернення в часі назад, для автора не може закінчитися просто так, десь там далеко, залишається шматочок його серця. Я зовсім не здивуюся знайшовши напівзотлілу фотокартку того періоду з особою схожою на автора, що випадково потрапила в об’єктив вуличного фотографа. Буде цілком логічно, якщо хтось знайде в старому сімейному архіві любовні листи які його пра-пра бабця писала якомусь молодику, в цьому молодикові легко можна буде впізнати Акуніна. Для нього предмети в історичних музеях це не просто речі за склом, для нього слова якими в ті часи зваблювали гімназисток, не просто набір літер. Неможливо написати повість про кінець 19-го століття і не залишити в цьому часі частинку себе.

Думаю, саме тому Акуніну так добре вдається передати атмосферу того часу, бо він уміє подорожувати в часі, пишучи свої книги. А це означає, що десь там ми зустрінемося, зовсім скоро в далекому 1890-му чи 1914-му… До зустрічі, друже Борисе.