Почав читання: 30.07.2014р.
Закінчив читання: 02.09.2014р.
Стара-добра фантастика, це той термін, який не потребує аж
так багато дефініцій. Коли хтось говорить про книгу, що це ще та, стара
фантастика, не забруднена сьогоденним низькоякісним бажанням зрубати бабла, то я
образу розумію – варто почитати. І як правило я не розчаровуюся. Хоча маю
сказати, від «Гіперіона» я чекав дещо більшого, можливо вдається моя
інфікованість постмодернізмом, і тепер незакручений, як стрічка Мьобіуса, сюжет
видається мені аж занадто простим. А може то я в свій час перечитав фантастики
і тепер мій вибагливий смак закостенів в хітиновому панцирі колишніх захоплень.
Але попри все в Дена Сімонса вийшла зовсім не книга фантастики, а скоріше
філософський трактат. Ні, звісно ж усі формальні ознаки фантастики присутні в
цьому романі, є портали-телепортації, космічні кораблі, дослідження нових
планет, техніка майбутнього і супер-зброя. Але головне зовсім не це, тим то
власне «Геперіон» і відрізняється від сучасного фантастичного сміття, що усі ці
деталі лише антураж, для справді важливих проблем – як нам поводитися коли ми
зустрінемо інші, зовсім не схожі на нас цивілізації, як маємо ставитися до
колонізації інших планет, чи маємо право міняти їх під себе. Я впевнений, що
перед тим, як зробити якесь наукове відкриття ми маємо написати про нього
фантастичну книгу і обдумати за її допомогою етичні моменти цього відкриття. У
цьому і є мета і ціль фантастики, а Ден Сімонс, як ніхто інший, можливо, це
розуміє.
Так, книга ця трапила мені в руки не в найкращий для мене
час, тоді коли думати про земне – для мене нагальна необхідність, що не лишає
ніякої надії на розуміння мною космосу цієї книги. Але вірю, що час ще настане,
я повернуся до творів Дена Сімонса і глобальні питання розвитку космічної
перспективи людства будуть турбувати мене більше, аніж банальне намагання не
доступити війни на своїй землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар