Андрій Кокотюха –«Справа отамана Зеленого»

Почав читання: 06.08.2014р. Закінчив читання: 10.09.2014р.

Інколи в світі трапляються незбагненні речі. Буває і тема хороша та актуальна, і автор вміє писати і історичне тло вибране дуже доречно і книга виходить у вдалий час, коли у суспільства є запит на літературу такого штибу. Але щось десь не зростається і замість цікавої книги виходить новий «роман» Андрія Кокотюхи. Власне не у авторі проблема, його творчість я добре знаю і деякі тексти дуже люблю. Тематика роману – обрана чудово: історія Перших Визвольних Змагань, 1919 рік, Отаманщина. Це ж саме той історичний відрізок який найбільше мене цікавить! Здавалося нічого не може мене зупинити перед тим аби прочитати книгу і написати чудову рецензію. Але ж ні… Автора ніби підмінили, персонажі абсолютно картонні і одновимірні. Вони нагадують вирізаних з паперу солдатиків, що навічно застигли в одній і тій же позі, вигаданій автором і лише пересуваються по книзі, коли їх підштовхує рука читача. Одновимірність проглядається буквально у всьому: герої не міняються протягом книги, той хто був «оголошений» поганим на початку роману, таким і є в кінці, а «хороші» герої всю книгу мужньо терплять свою власну показушну хорошість хоч інколи здається, що їм вже самим від цього хочеться блювати.

Якоюсь мірою я розумію Кокотюху, він вирішив піти по ходженому шляху і після успіху книги «Червоний» написати книгу про Зеленого. Ні, ну а що, читач же ж тупий, з’їсть усе, якщо в автора з інтервалом в пів року виходить дві книги з кольорами в назвах і перша книга цікава, то й друга така сама, тож треба купувати. А якщо її і так куплять, то навіщо напрягатися і писати цікаво? Був би радий помилятися, але десь такі думки відвідували підтоптаний мозок пана Андрія. Я довго задавався питанням, що ж сталося з непоганим в принципі автором, чому його новий роман настільки низькопробний. І відповідь прийшла на останній сторінці, там було написано «Київ березень-травень»…. три місяці… себто накалякано нашвидкоруч, аби швидше видрукувати, аби швидше продати. Ні пане Кокотюхо, з такими розкладами ми українську літературу з колапсу не виведемо, сідайте, сьогодні вам «незадовільно», щоб завтра прийшли з батьками!