Письменникам подобається писати про всілякі незвичайні речі: про щось таке, від чого кров стигне в жилах, або про щось фантастичне, що підбурює фантазію читача на різноманітні авантюри. Нічого поганого в цьому звісно ж немає, книга повинна дивувати, захоплювати й трошки лякати. Заради цього ми й читаємо книги: щоб поринути в придуманий автором світ, щоб розділити його, авторське, безумство, зрозуміти як нещасний письменник "божеволіє від світу". Проте цього недостатньо для гарної книги. Потрібно додати ще захопливий виклад божевільної історії, аби забезпечити увагу читача. Стилістично "Осина фабрика" Ієна Бенкса - неймовірно цікавий роман. Герої живі й дуже динамічні, вони міняються протягом всієї книги, вони пластичні, цікаві, багатогранні. Зазвичай, читаючи книгу, я уявляю собі персонажів, сцени, місця в яких відбуваються певні описані події. Часто в моїй голові це виглядає наче всі події розвиваються біля великого і дуже яскравого ліхтаря. Моя уява це і є цей ліхтар, вона освітлює шматок прочитаного тексту, формує уривок і програє його перед моїми очима, а усе, що не вкладається в цю сцену, тоне в мороці. Деякі автори пишуть свої романи так, що мій уявний ліхтар може освітити тільки кількох персонажів, риси їхні тьмяні, фігури їхні нечіткі, темрява наступає на них зусебіч. А буває, що автор роману так майстерно володіє майстерністю слова, що я моя уява малює дуже чіткі картинки з безліччю деталей, а темрява проступає тільки десь далеко поза основною сценою. Ієн Бенкс в цьому сенсі неймовірно талановитий автор, бо від його роману в моїй уяві вибудувався цілий світ. У мене давно такого не було, я ніби поринув в описані місця, ніби фізично був присутній у всіх тих сценах, що їх описував автор. Темрява відступала, її зовсім не було помітно. Кілька разів я ловив себе на думці, що зараз я читаю про прибережну піщану косу на пляжі, а в уяві бачу горизонт і як небо відбивається у воді, а вода в небі, себто я уявляв набагато більше, аніж було написано. Я повертався на кілька абзаців назад, думаючи, що ця сцена десь була описана вище, але ні. Це все я прочитав між рядками й намалював у своїй голові. Ось в цьому справжня майстерність автора.
Проте, у мене є деякі зауваження до сюжету. І ні, справа не в жорстоких сценах насилля, які Ієн Бенкс в деталях описує з якимось збоченим задоволенням. У мене стискалося серце, коли головний герой Френк безсердечно вбивав свого молодшого брата, наказавши йому стукнути палицею по старій нерозірваній міні, чи коли він прив'язував до повітряного змія маленьку двоюрідну сестричку, а потім дивився як її відносить у море. Читати це було жахливо неприємно, проте я очікував, що все це якось буде пояснено в кінці книги. Я чекав підведення якихось підсумків, зроблених висновків, але книга має відкритий фінал у всіх можливих сенсах цього слова. Можливо це зроблено для того, щоб кожен читач міг задуматися. Про те, як багато неадекватів з психічними розладами ходять з нами одними вулицями, чи про те, як життєві проблеми впливають на психічний стан і спонукають нас до жорстокості. Але особисто для себе я усвідомив таку річ: усі ці новітні методики виховання дітей, усі експерименти над дитячими свідомостями - це дуже і дуже небезпечно якщо використовувати їх бездумно. Людська психіка - крихка річ, а тим паче якщо мова йде про дитину. Тому варто з розумом підходити й до виховання дітей і до читання книг.
Я не хочу спойлерити, забираючи у вас можливість прочитати книгу, тим більше, це лише власне мої висновки, в іншого читача вони можуть бути абсолютно інакшими: відкритий фінал дозволяє трактувати історію як заманеться. Але попри це маленьке зауваження, книга Ієна Бенкса безперечно цікава, а автора чекає велике майбутнє, враховуючи, що це всього лише його перший роман.
Немає коментарів:
Дописати коментар