Почав читання: 06.08.2018 Закінчив читання: 09.08.2018
Якщо колись вчені винайдуть машину часу і можна буде подорожувати в минуле, то я вже знаю який рік оберу для своєї подорожі. Це буде 1917-й. Окрім важливих історичних подій, що сформували нас теперішніх, окрім можливості доторкнутися до минулого, цей рік цікавий мені ще й своєю революційною естетикою. Я б прожив кілька років в минулому з 1917-го по 1922-й, можливо навіть познайомився б з Марселем Тірі, бельгійським вояком, який в той час був проїздом в Києві разом з підрозділом бельгійських автокулеметників. Я думаю, він би зрозумів мене в моїй любові до 17-го року, адже судячи з книги "Проїздом у Києві", і сам відчував щось схоже.
"Моїй отрочій душі подобався цей своєрідний платонізм: у ньому віднаходив я любу мені вишуканість манер, а водночас і легкий трепет от незвичної навали світла, од теплого щастя зустрічей з жінками з оголеними плечима, коли забуваєш і про війну і про революцію, адже тут (хай і ненадовго) замирились офіцери українського війська й одеські моряки…"
Книга Марселя Тірі не може бути якимось вагомим джерелом знань про Українську революцію 1917-го року, бо як він сам зізнається в своєму тексті, він був занадто молодий аби зрозуміти усі складнощі тих подій, усі хитросплетіння доль людей, що жили в той час. Бельгієць Тірі розповідає свою власну історію на фоні наших історичних подій. Тому не варто дивуватися що він в одному реченні називає одних і тих самих людей "росіянами", а потім "українськими офіцерами". Вісімнадцятирічний хлопець не міг розібратися в таких складних процесах, йому було важко зорієнтуватися хто є хто в цій війні. Марселю Тірі видалося бачити на свої очі штурм Києва військами більшовика Муравйова, але чи міг він адекватно оцінити цю подію? За кілька днів до штурму в Києві вибухнуло більшовицьке повстання, яке було жорстко придушене. Після поразки цього повстання, кияни і просто небайдужі люди розправлялися з "повстанцями", дострілюючи причетних до заколоту прямо на вулицях міста, що явно шокувало молодого пана Тірі. Як же ж так, вбивати людей просто за те, що вони сповідують більшовицьку ідеологію? Здорову, адекватну людину таке "варварство" не могло не шокувати, але вже за кілька днів, Тірі побачив інші розправи: він на свої очі бачив масові розстріли, грабунки, вбивства і зґвалтування, які чинили більшовики після 9 лютого, коли вони захопили місто. Сподіваюся, в цей момент пан Тірі зрозумів киян і те, чому вони так вчинили з "повстанцями". Принаймні в 1927-му році, коли в Бельгії вийшла його книга, він уже досить точно давав оцінку діям Центральної ради, яка не змогла позбутися соціалістичного баласту, а тому програла:
"Ні, справді, нічого з явленого нам нині передбачити тоді не вдалося. Навіть уявити не могли всієї страшної патетики у боротьбі червоних з червоними, всієї, вочевидь, жахливої деморалізації соціалістів-революціонерів, що нарешті опинилися віч-на-віч із страхітливим, логічним завершенням революції, котру самі й накликали."
Тож спогади бельгійця про Київ у 18-му році цікаві саме своєю атмосферністю, а не правдивістю подій. Ця книга гарно придасться тим, хто хоче відчути дух епохи. Тим паче, персонажі в книзі ніби показово фактурні: Василь і Данило росіянин і єврей, друзі які пройшли разом першу світову, але тепер перший підтримує більшовиків і бере участь в повстанні, а другий офіцер українського генштабу. Даша - більшовицька провокаторка, в яку закоханий Данило і яку, здається, хоче сам Марсель Тірі, й Лівія, студентка-полька, що підтримує Центральну Раду. З Лівією у самого Марселя відбувається дуже цікава і показова розмова, що не втрачає актуальності й сьогодні:
"- Авжеж, - спокійно відповіла Лівія, - українці знову стануть нашими ворогами, як це було й раніше. Але ми знову їх переможемо, як уже неодноразово перемагали, переможемо остаточно і не лише на полі бою, - приміром на Галичині русинське населення дуже швидко асимілювалося… Ні для нас нині й повсякчас існує тільки один істотний ворог на Сході - це унітарна російська імперія. Якщо ж Україна зараз переможе, і ця перемога призведе до розпаду решток імперії, тоді й Польща виживе, незалежно від того, чим ця війна завершиться в Європі"
Взагалі деякі герої дуже чітко вловлюють "суть часу" розуміють причинно-наслідкові зв'язки й тверезо оцінюють ситуацію. Фактично так роблять всі крім автора, який відверто нічого не розуміє, про що щиро зізнається в тексті. Проте з висоти прожитих років (нагадаю що книга була написана через 10 років після подій що там описані) Марсель Тірі робить дуже правильні висновки, вкладаючи їх у вуста своїх персонажів. Тому якщо хочете зрозуміти причини революційних подій, причини поразки наших визвольних змагань, чи просто відчути якими були ті непрості роки - читайте книгу бельгійця Марселя Тірі "Проїздом в Києві"
Немає коментарів:
Дописати коментар