Чим вам не філософська проблема, яку доведеться розв'язати нашим дітям чи внукам: як колонізовувати нові планети. Чи пройтися по них нещадно випалюючи все, що хоч трохи заважає людському існуванню, чи вчитися співіснувати, розвиватися паралельно або змішуючись.
Останнім часом я читаю багато фантастики, яку колись пропустив в дитинстві, або перечитую те, що колись таки вдалося прочитати. Зараз цікаво з висоти свого віку подивитися на те, як вплинули на мене прочитані тоді книги. Я пам'ятаю, що прочитав інший цикл Гаррі Гаррісона "Щур з нержавіючої сталі", але і кілька книг циклу "Deathworld" мені вдалося знайти, хоча саме цього першого твору, який ще часто перекладають як "Нестримна планета", не вдалося прочитати раніше, от тільки зараз. Проте ідеї, закладені в цій книзі близькі мені й тепер. Звісно, мені подобається називати себе "вуглецевим шовіністом", але це скоріше тому, що сам термін звучить весело і красиво, аніж тому, що це справді є істиною. Не знаю чи пощастить мені дожити до того моменту, коли людство знайде позаземне життя або спробує колонізувати якусь планету окрім нашої домашньої. Але після того, як пройде ця нестримна жага побачити на власні очі щось нове, найцікавішим буде питання, як ми самі змінимося на новій планеті, чи зітруться відмінності між людьми тут на Землі, чи загостряться суперечності між жителями різних планет там, в космосі. Все це дуже цікаві теми, які будуть цікавити науковців майбутнього. Впевнений, що космоісторики майбутнього будуть шукати відповіді на свої питання в фантастиці нашого часу. Можливо навіть через кілька сотень років на планеті "Альфа Центавра ім. Тараса Шевченка" мій далекий нащадок захистить докторську дисертацію на тему "Вплив творчості Гаррі Гаррісона на швидкість настання космічної епохи"
Можливо мої записки навіть допоможуть йому в цьому питанні.
Немає коментарів:
Дописати коментар