Курт Воннеґут – «Бійня №5 або Хрестовий похід дітей»

Почав читання: 24.07.2012р. Закінчив читання:27.07.2012р.

Невідомо звідки, останнім часом з‘явилася мода на Курта Воннеґута. В метро страшнуваті на вигляд дівчатка-інтелектуалки читають старі потріпані книжечки Воннеґута, явно узяті у бібліотеці, рейтинги скачування пана Курта на сайтах он-лайн бібліотек ростуть і я не зміг втриматися від спокуси і собі залізти в цей мішок зі зміями читачами і поціновувачами Курта Воннеґута.

Перша фраза яка спадає на думку, після того як книга читається: «Такоє». Є звісно кілька цікавих ідей і образів, є трохи влучного сарказму і самоіронії, але цього явно недостатнього для естетичного вибуху в голові. Як на мене, в книзі дуже гарно показана війна, втомлені і абсолютно негеройські вояки, обдерті і замурзані які думаю про поїсти більше ніж про перемогу. Є кілька гарних протиставлень, як от опис зустрічі англійських офіцерів що потрапили у полон одними із перших і американських рядових які потрапили у полон наприкінці війни. Взагалі вважаю що це найкращий момент книги який чітко показує що таке війна, показує що це в першу чергу сутність яка міняє світосприйняття людей. Англійські офіцери з їх театром і святковим столом були по один бік траншей, а американські солдати і німецькі які пройшли усю війну по іншу. Вони були скріплені війною сильніше ніж англійці з американцями. В цьому і є сенс і книги і війни.

Дещо незрозумілою для мене лишилася сюжетна лінія про інопланетян. Як не крутив я її, проте так і не зміг вписати в логічну структуру. Що хотів цим сказати автор? Що не треба сприймати час «як земляни» кінечним і безповоротним? Що не треба концентруватися на поганих моментах в житті і робити як інопланетяни – дивитися тільки на хороші? Він пропонував цим літературних ходом забути війну?

Можливо для розуміння мені не вистачило життєвої зрілості. А можливо Курт Воннеґут і сам не зрозумів що він написав. Спробую перечитати цю книгу за кілька років і порівняти результат.