Почав читання: 24.06.2012р. Закінчив читання:26.06.2012р.
Інколи треба читати просту літературу, легку і ненапряжну як
грайлива літня дівчина в квітчастому сарафанчику. Вона не напрягає тебе і не
змушує занадто багато думати – вона просто дарує емоції, такі, що часто і сам
не можеш зрозуміти їх, а просто читаєш і стає приємно.
До таких книжок і належить «Криївка» Олександра Вільчинського,
така собі маленька історія про маленьке село і маленьких хлопців у ньому які
думають про серйозні речі. О ні, повість Вільчинського це не рівень Кафки чи
Кортасара, це не академічний твір від якого кінчають у штанці студенти старших
курсів філологічних факультетів, це те та фалометрія якою займаються плюгаві
інтелектуали в київських кафешках з обтертими брудом стінами. Ця повість- твір
рівня «Тореадорів з Васюківки» Нестайка, це гарна і легка історія глибинний
сенс якої відкривається не одразу. В принципі нічого надзвичайного в історії
про хлопців волинського села немає, вони таємно від директора школи ходять в
церкву (так робило більшість волинських школярів у 70-х), допомагають батькам в
городі, грають в футбол і починають задивлятися на дівчат. Але якимось дивом
вони створюють таємну організацію і копають криївку у лісі. Ну що ж тут
дивного, звичайна дитяча казочка про хлопчачі витівки, але ж ні, якщо
придивитися краще… Втім, це вже кожен читач повинен зробити особисто.
Немає коментарів:
Дописати коментар