Ернест Хемінгуей – «Прощавай зброє»

Почав читання: 15.07.2012р. Закінчив читання:24.07.2012р.

Ніхто не любить війну так, як люблю її я. Вона видається загадковою і неприступною панянкою, яка одночасно може бути і холодною наче лід і палкою коханкою. Вона зла і ревнива, але неймовірно гарна, після того як спізнаєш її, в твоєму серці лишається менше місця для інших жінок. Але Війна - то є любов.

До того як я почав читати «Прощавай зброє», я вже багато знав про цей роман, напевно навіть забагато як для того, аби скласти власний, неупереджений погляд. Я читав і з кожною сторінкою все менше розумів що ж у цьому романі такого особливого, за що ж так звеличують цього Хемінгуея, адже я ніц геніального в його тексті не бачу. Ні, я не чекав кривавих баталій або гостросюжетних історій про війну, мені не видавалося за необхідне побачити в тексті «іншу сторону війни», яку так люблять шукати усі навколо, але для мене було дуже неочікувано прочитати тут історію кохання. Саме так, простого кохання, яке починається з випадкової зустрічі, яке з першого зацікавлення перетікає в настороженість, але згодом настороженість зникає і ти вже не уявляєш себе без цієї людини. Я читав роман і злився на Хемінгуея, злився за те, що хотів прочитати про війну, або про анти-війну, а він пропонує мені майже Шекспірівську любов. Я нервував і шукав причину у собі: «може я не готовий до цієї книги?», або «можливо я занадто багато знаю про Першу Світову, аби неупереджено оцінити твір з точки зору середньостатичтичного?». І тільки дочитавши до останнього слова в останньому рядку, я усе зрозумів. Війна то є любов. І покохати іншу під час війни то є зрада, а за неї як відомо рано чи пізно необхідно заплатити. І війна і любов не залежить від нас, це те що приходить звідкись зверху, це те почуття яке не питає дозволу аби увійти, яке просто хапає тебе за комір і шалено-смертельно вальсує. Нещасливе кохання вбиває, нещаслива війна теж. Я маю стільки знайомих убитих на фронтах любові, на кривавих полях статевих війн, що деякі навіть вбиті двічі або тричі. Інколи я думаю: а чим вони відрізняються від убитих чи покалічених на війні? Такі ж пусті оболонки, наповнені пустотою могил. Доки ти воюєш – любов з тобою, коли зупиняєшся – програєш, все виявляється так просто і на війні і у коханні. Дякую тобі Ернест Хемінгуей, за те що навчив мене це розуміти.