Довбаний постмодернізм. От що я хочу вам сказати. Ідіотський
стиль в якому назви книг кращі за їхній зміст. Це все рівно що батьки називають
свою доньку Альбіна чи Афродіта, але не вчать її мити ноги ввечері. Так, я щиро
зізнаюся мене зачарувала ця незвична назва «Історія світу в десяти з половиною
розділах» ну справді ж круто! Від книги з такою назвою чекаєш чогось дійсно
цікавого і незвичайного думаєш ось-ось,
ще сторіночка і з-за рогу визирне якось світова мудрість яка поцілить
тобі прямо у серце і ти впадеш на коліна вражений цим сакральним одкровенням,
враз зрозумієш сенс буття, космічні таємниці і жіночу логіку. Але де там
Джуліан Бернс це все та ж «альбіна» з немитими ногами і більше ніж на заїжджену
істину «Бог є любов» він не здатен. Це дуже сумно насправді, почати з досить
непоганої ідеї: викласти історію про забутого всіма Ноя з точки зору
безквиткового пасажира на його човні, деревного жука. Але далі… чорт забирай
Джуліане, ти скотився в униле гімно з своїми штампами і недоречним
моралізаторством у тій половині одинадцятого розділу. Ні я мушу визнати що
кілька вдалих висловів щодо любові у книзі таки є, більше того один мене таки
справді зачепив:
«Короче говоря… она спит на боку, спиной ко мне.
Вдоволь наворочавшись и убедившись что бесплодности обычных уловок, помогающих
нырнуть обратно в забвение, я решаю
продублировать мягкий зигзаг, образованный ее телом. Когда я начинаю
пристраивать свою голень к ее икре, мышцы которой расслаблены сном, она
чувствует мою возню; не просыпаясь, она поднимает левую руку и сдвигает свои
волосы с плеч на затылок, чтобы я мог уткнуться в ее голую шею. В ответ на эту
неизменную инстинктивную любезность я всякий раз содрогаюсь от прилива чувств.
Мои глаза щиплет от слез, и я едва сдерживаюсь, так мне хочется разбудить ее и
напомнить о том как я ее люблю»
Але ж якщо добре подумати, то ця цитата має значення тільки
для мене, тільки я (ну і сам Джуліан Бернс напевно) знаходжу в ній стільки
змісту. А все інше? Як бути з тими сторінками що лишилися, з тими сторінками
які списані посереднім текстом написаним паном Джуніалом?
Якось в одному інтерв‘ю, якийсь український інтелектуальчик
бив свої худенькі груденяти і рвав на собі рідке волоссячко, дивуючись чому
українською досі не переклали «популярного письменника Джуліана Бернса». Тепер
я знаю що йому відповісти – бо Бернс цього поки не заслужив.
Не памятаю чий вислів, але я з ним згоден на всі 100%. Всю світову мудрість і моральність людству відкрили ще в Стародавній Греції, далі мистецтво тільки змінювало форму подачі, а зміст залишався незмінним. Тож не варто очікувати "світової мудрості яка поцілить тобі прямо у серце" від пост-модерніста. Барнс - інтелектуальна проза наповнена британським гумором, іронією та сарказмом. І нічого більше. Якщо читачеві цього не достатньо, то мабуть треба перечитувати якихось динозаврів-моралістів.
ВідповістиВидалитиЩось таке схоже сказав у свій час хтось із відомих класичних композиторів: "Уся музика уже зіграна, далі ми приречені на повторення", а потім стався джаз, блюз і рок-н-ролл.
ВидалитиЯ не підтримую тезу Френсіса Фукуями що ми живемо в час "кінця історії" і думаю те ж стосується моральності і мистецтва. Так, в старі часи закладено базис, але це не означає припинення розвитку.
Каюся, я чекаю від пост-модерністів чогось особливого і нового. Посипаю голову попелом, проте вірю що письменники творять глобальні ідеї людства. Все це трохи ідеалістично, проте...