неділя, 15 липня 2012 р.

Хуліо Кортасар – «Книга Мануеля»


Почав читання: 13.06.2012р. Закінчив читання:06.07.2012р.
«Якість книжки і любов до її автора визначається кількістю сторінок його тексту які розтягуєш на цитати» (с) І з цим твердженням я не можу не погодитися. Втім, за такою логікою Кортасар - це естетичний оргазм (с), а його книги гігантські цитати. Прекрасність цього автора в тому, що його неможливо читати, цю книгу не бачать очі і не розуміє мозок, бо це тексти для серця. Любити Кортасара і бути цинічним прагматиком просто неможливо. Хочеш ти того чи ні, але мало помалу ти втягуєшся і Кортасарівсько-парижський світ, з усіма його кривими вуличками і задимленими кімнатами, з старими люстрами і ранковими газетами. І тільки тоді коли ти вже опинишся там, вип‘єш з кортасарівськими героями міцно завареного мате, коли поговориш з ними про революцію і про секс, коли понянчиш їхніх дітей, тільки тоді зрозумієш усю геніальність Хуліо Кортасара. Кортасар чимось схожий мені на Кафку, бо обоє вони не просто описують дійсність, а грубими мазками змальовують свої враження від цієї дійсності. Так їх не просто зрозуміти, але якщо ти вже знайдеш у собі сили влізти в шкуру латиноамериканського іммігранта, парижського письменника, коханця, письменника, революціонера… тоді можеш вважати що ти прожив два життя. Це справжнє переселення душ, читаючи Кортасара ти фізично відчуваєш як шматок твоєї душі відбруньковується і, тікаючи поміж рядків тексту, розпочинає незвичайну подорож по сторінкам «Книги Мануеля». Твоя душа опинається всередині роману і стає зрозуміло що вона там не неочікуваний гість, для неї вже відведена своя роль, своє місце і тільки разом з нею роман виявиться завершеним.
Я не вірю в рай, в реінкарнації і вічне життя, але якщо хтось запитав би мене яким заняттям я хотів би займатися цілу вічність, то я би з впевненістю відповів би що  це читання книг Хуліо Кортасара. Кожного разу його перечитуючи, аби читаючи щось нове дивишся на текст ніби з  нового боку. У «Грі в класики» мене вразила точність з якою був переданий дух Парижу, і відчуття людини в нерідному місті. Читаючи «Книгу Мануеля», я відкрив для себе неймовірні інтимні сцени. Я просто не здогадувався що про такі збочення можна написати так захопливо і пристрасно. Це абсолютно не грубо, це не брудно, це просто прекрасно. І якщо повірити що саме сексуальність ( а не любов чи розум, як вважають деякі пуританці) рятує світ (принаймні точно рятує від невимовної нудоти) то «Libro de Manuel»  - текст який претендує на лаври новітньої Камасутри чи «Ромео та Джульєти»:


"Да, но кто ты, кого я держу в объятиях, кто уступает и отказывает, жалуется и требует, кто в этот миг упрямствует? И получается так, что она огласна на все (но кто ты, кого я держу в объятиях?), и лишь когда я хочу постепенно спустить ее трусики, она сжимает бедра и сопротивляется, она
хочет это сделать сама, ей надо, чтобы именно ее пальцы ухватились за резинку и медленно сдвигали бледно-розовые трусики до середины бедер, потом
она чуть приподнимает ноги, и трусы соскальзывают пониже коленок, и тут начинается мягкое колыханье шатунов, плавные велосипедные движения,
трусики ползут вниз, меж тем как ее руки безвольно лежат вдоль тела, и вот трусики закатались в трубочку, и тут уж ничего не поделаешь, напрасно я
хочу ей помочь, нет, нет, она сама, она снова действует руками, приподнимает бедра, и наконец мелькнули лодыжки, ступни, и вот последнее движение,
и трусики уподобились розовому крохотному щеночку, свернувшемуся клубком у ее ног, которые, распрямляясь, отстраняют его, и именно теперь
вздох, как раз теперь вздох, вздох примирения с наготой, и она, слегка улыбаясь, смотрит на меня искоса.
Я не понимаю, но люблю этот повторяющийся ритуал, почему ты не позволяешь спустить твои трусики, почему изгибаешься в постели, словно
резвящийся дельфин, пока мои пальцы одним рывком не отшвырнут этого розового щенка чихуахуа, прильнувшего к твоим холодным ступням, на
которых я перецелую все пальчики, которые старательно оближу, щекоча тебя, чтобы ты, смеясь, отбивалась, и извивалась, и называла меня
фетишистом, и отталкивала, прежде чем покориться телу, которое, устремляясь все дальше, ищет твое тело, губам, скользящим по твоей коже, глупому
члену, тычущемуся в твои коленки и живот, увлажняя их, – прелюдии, изобретаемые вновь при каждом повторении, на каждом отрезке нашего пути,
аромат твоих ногтей, нарочито растянутые поиски уже найденного, непостижимое открытие уже известного, твои пальцы, блуждающие в моем паху,
аромат твоих ногтей, нарочито растянутые поиски уже найденного, непостижимое открытие уже известного, твои пальцы, блуждающие в моем паху,
ухватывающие мой член, и вот мы барахтаемся друг на друге, утоляя жажду кожи, ставшей вдруг многоустой, многорукой и многозубой, –
первозданная гидра, нежный головоногий андрогин, путаница средств и целей, рот-член, рот-анус, твой язык – фаллос, ищущий меня, мои уста –
влагалище, куда ты его погружаешь, музыка багровой тишины, соната с переплетением двух голосов, двух змей кадуцея, стремящихся к финальному
разрешению, к последнему аккорду, которого я не услышу, потому что в этот раз, как и много раз прежде, ты мне в нем отказала, будет как с
трусиками, которые спускаешь только ты сама, и я поверну тебя на бок, буду целовать шею, скользить губами по спине, а ты будешь лежать
неподвижно, покорно, и когда я вдруг, лишь вообразив, чего желаю, почувствую снова прилив силы и жажды, ты, обмякшая и слабая, всему
подчинишься и, уткнувшись лицом в подушку, разрешишь себя целовать, будешь шептать «я твоя маленькая, слабенькая кошечка», я догадываюсь, что
твои глаза закрыты, вижу откинутые кверху руки, вся ты похожа на пловчиху, словно раскачивающуюся на краю трамплина, готовясь к идеальному
прыжку, и я буду спускаться по твоей спине, ты дашь ее исследовать и изучать, ощущая бесконечные касания моего языка, стремящегося все глубже,
посасывания губ, которые припали к огненно-мшистому колечку, и, чувствуя, как оно то сжимается, то уступает, освобождают его от повседневного,
потаенного рабства, призывая к таинству куда более высокому, чем обычные рассеянные прикосновения моющей и очищающей ладони, выводя это
колечко из некоего небытия, которое иногда нарушается лишь болезнью ради пальцев более внимательных, ради свечкообразных снадобий, ради
измерения температуры, – и ты позволишь себя лизать, и ласкать, и пальпировать до того момента, когда вдруг снова отпрянешь, отказываясь,
изогнешься дугой, протестуя, «нет, это нет, ты знаешь, что это нет», и повернешься ко мне со стоном, потому что я сделал тебе больно, пытаясь тебя
удержать и раздвинуть ягодицы, одним рывком ты оттолкнешь меня, и я увижу сжатые губы, твердое намерение не уступать, слышу в голосе
металлические нотки, эхо вековых запретов, и снова еще раз вырастут передо мной врата роговые и врата костяные, и ангелы Содома с развевающимися
кудрями проскользнут меж охранительными простынями, и вот опять ты лежишь лицом кверху, подставляя освященный традицией живот, четко
разграничивая «да» и «нет», и опять катехизис и святая Церковь, слившиеся в единое «нет», о пугливая газель, чтящая умеренность, ты слепок твоего
Бога, твоей родины и твоей семьи, смехотворное порождение кучи условностей, комильфотная образцовая пай-девочка, аминь, аминь, разве что,
разумеется…»



0чевидно що я пропустив більше ніж зрозумів, це цілком прогнозовано, бо хто  ж я такий щоб прочитати і зрозуміти Кортасара з першого разу. Але ж у мене попереду ще ціла вічність…

2 коментарі:

  1. а ти читав збірку оповідань "Другое небо"? просто шикарна річ, я після неї буквально закохалась в Кортасара. в нього є все - і цікавий сюжет, і класний виклад, і взагалі - ти там про цитати все правильно написав. а чиї це, до речі, слова?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ні, збірку не читав, але з моєю любов'ю до Кортасара, думаю що дуже скоро я це виправлю. :)
      Щодо цитати, якщо ти про цю: «Якість книжки і любов до її автора визначається кількістю сторінок його тексту які розтягуєш на цитати» то це хтось із моїх друзів сказав, зараз і не згадаю хто точно бо дуже часто тією фразом послуговуюся.

      Видалити