Почав читання:
13.12.2011р. Закінчив читання:25.12.2011р.
Бернар Вербер, в одній з своїх попсових книжечок, якось
написав: «Коли тобі 20 і ти не анархіст – це дивно. Коли тобі 30 і ти все ще
анархіст - це ще дивніше». «Бунт Мас» - книга, яка змушує визначитися з своїм
ставленням до суспільства. Її ні в якому разі не можна читати підліткам, в
кращому випадку ця книга пройде повз них, в гіршому - зламає їх свідомість, як
це сталося з деякими моїми друзями. Його пізно читати коли в тебе є двійко
дітей – нереалізовані ідеї будуть просто дарма пекти тобі в грудях. Це саме той
текст, який треба читати в момент коли ти перестаєш бути Верберівським
«анархістом», а точніше нонконформістом, бо анархізм лише один з проявів бунту.
Коли я намагався розповісти про свої враження від перших
глав Ортега-і-Гасета, мене назвали снобом. І напевно, це було цілком
прогнозовано і логічно, бо коли ти кажеш що світ наповнений інертними мудаками,
то всі за замовчуванням думають що себе ти до цих мудаків не відносиш. Я не
став нікого переконувати в тому, що я не сноб, а мудак. Різниці у принципі то
ніякої. Але суть в іншому – пан Хосе змусив мене добряче задуматися. Про світ в
якому я живу, про людей з якими співісную, про вчинки які я роблю. Звучить це
правда якось хріново, ніби слова в шкільному творі десятикласника –
«..філософські ідеї Хосе Ортега-і-Гасета визволили з душевного кріпацтва тисячі
українських молодиків що працюють в
ІТ-індустрії…» Але ніде правди діти, я подивився по іншому на людей які
мене оточують, на тих що я обираю собі сам і на тих що нав‘язані мені
обставинами. Не буду зараз розводитися тут про творчих друзів і обмежених колег
по роботі, сенс все рівно в іншому. Концепція бунту мас – дозволила мені
побудувати в голові модель суспільства в якому я існую. А як відомо мені з
курсу «системного аналізу» університетських часів – математична модель це
перший і головний крок до пізнання системи.
І хоча багато в чому я не погоджуюся з Ортега-і-Гасетом,
наприклад щодо майбутнього Європи і ролі в цьому майбутньому націоналізму. Але
ж, здається це і є основна ознака дорослішання – не вірити всьому що пишуть
філософи. Парадигми цього іспанця імпонують мені тим, що вони не мають присмаку
усталеності. Вони незавершені, а значить динамічні, вони не претендують на
всеохопність, а носять скоріше характер нарисів від споглянутого. Як на мене це
ознака «живих ідей».
Немає коментарів:
Дописати коментар