вівторок, 20 грудня 2011 р.

Френсіс Скотт Фіцджеральд – «Великий Гетсбі»


Почав читання: 09.12.2011р. Закінчив читання:13.12.2011р.

Велика прогалина в освіті, яку я несвідомо допустив – непрочитана класика. В силу моїх скромних можливостей намагаюся виправити цей сумний факт, саме таким чином дійшов до книги «Великий Гетсбі» Фіцджеральда. Кинулася в очі анотація, за якою слідувало що ця книга стала символом молоді 20 років минулого сторіччя. Ну і логічно допустити, що я чекав з перших же сторінок треша і угара, мертвих повій, наркотиків, морального розкладання, збочень, сексу і насилля. О, яке ж я наївне дитя сторіччя двадцять першого! Який примітивний наш нонконформізм, який обмежений наш юнацький максималізм! Ми думаємо, що бунт це ненавидіти якусь політичну силу, релігію чи суспільство, що пити, мати сексуальні зв’язки невідомо з ким. Ми вважаємо, що писати в блог чи в твіттер про наші примітивні переживання це верх творчості і літератури. Ми віримо що наше кохання тривалістю в пів року – це велич, що ми заслуговуємо на славу, багатство, справедливість, любов.
Все що я чекав побачити в цій книзі було в моїй голові. А на сторінках я побачив лише різницю. Різницю між нами і ними. Між дітьми різних століть, між нащадками різних батьків, між братами розділеними океаном і мільярдом доларів. Історія Гетсбі можна сприйматися красивою історією кохання, де принц проходить війну, заробляє статки, стає впливовою людиною лише заради того щоб отримати серце дами.  Її можна сприймати як трагедію часів Шекспіра, бо дама виявилася невірною, встигла вискочити заміж доки герой воював. Цю розповідь можна сприйняти як настанову, як будучи ніким стати усім, як досягнути слави, багатства, відомості, а можна навпаки – як невідворотність людської ницості, що не дасть тобі бути щасливим не залежно від статків і слави.
А може це все лише зовнішні шари справжньої історії? Може основна суть цієї книги в іншому? В тому куди ми йдемо і ким стаємо? Може це констатація того, що світ змінився, що людство стало інше, що змінилося не тільки зовнішнє відображення, а і серцевина тих, хто пройшов межу століть?  
Можливо це як прикордонний стовп який розділяє минуле і майбутнє, який ділить нас на батьків і дітей? Кордон, який приписує нас до різних епох, як штамп, що ставить товста тітонька в паспортному столі. А може це все мені просто здалося?

Немає коментарів:

Дописати коментар