Книги Братів Капранових саме такі. Я не можу назвати їх геніальними, нічого аж такого особливого, в світовому масштабі, в них немає. Вони просто хороші. Читати їх цікаво і ненапряжно і приємно, читаючи відпочиваєш, але є щось що не дає спокою, такий собі дрібний камінчик в черевику. Мені як людині з певним досвідом читання, їхні книги видаються трохи примітивними, бо вони побудовані з класичним підходом на дихотомії: герой (герої) - поганці. де позитивний персонаж дуже сміливий і хороший, а поганці дуже поганські. Не те щоби я вважав цю літературу якимось нижчим сортом письма (я звісно сноб, але до книг я все ж лояльний), навпаки добре, що і такі книги є. Просто я сприймаю їх як такий собі проміжний щабель між "Букварем" і К'єркегоровим "Страхом і трепетом". Якщо переводити це на рівень абстракцій: не страшно якщо ти читаєш літературу рівня Капранових, страшно якщо ти читаєш тільки літературу рівня Капранових.
Книга "Справа Сивого" це також книга для тих, хто шукає "українськості". Вона розповідає про товариство українських митців, літераторів, художників, істориків, меценатів, що проживали в Дніпрі (тоді Катеринославі, потім Дніпропетровську) серед яких особливо виділяється Дмитро Яворницький. Та про те як їх намагається "посадити" практикант ГПУ, якого вигнали з університету але він швидко знайшовся і пішов працювати слідчим в "органи". Виходить така собі історія протистояння добра і зла, українського і російського імперського (а потім комуністичного) менталітету. І на фоні цього автори ніби то непомітно (ще й як помітно насправді) розказують про те яким багатим було українське культурне життя в ті часи, попри заборони. Правда виходить якось так, що в описах про злого (а насправді просто тупого і неосвіченого) слідчого плин тексту якийсь рівний і навіть місцями захопливий, а от в розділах про Яворницького і українську інтелігенції не полишає думка, що ти читаєш якийсь не дуже якісно написаний підручник в якому автори намагаються напхати в один абзац побільше різних прізвищ. Типове речення з такого розділу виглядає так:
· Дозвольте вам відрекомендувати, це Мирон\Андрій\Олександр\Дмитро\Олексій Іванович\Гаврилович\Петрович\Семенович, відомий в наших катеринославських краях історик\письменник\кобзар\меценат\археолог\видавець\художник. Саме ця людина написала\фондувала\видала\побудувала\віднайшла\записала\намалювала відому вам будівлю\картину\книгу\поему\працю.А в кінці цього тексту стоїть примітка в тексті, за якою, внизу сторінки написано: такий-то-сякий-то видатний український хтось-там. Від цих "видатних" в очах просто рябить, таке відчуття, що там кожен другий геній сучасності, а ти читачу, дурілка ти така картонна не знаєш про нього нічого. Хоча на перевірку виявляється що цей "визначний" нікому нафіг не впав, і нічим крім одної посередньої якості праці невідомий.
· О! Це справді ви?
· Так це я.
І грішать такими перебільшеннями Капранови постійно. Хоча в цілому це дуже навіть хороша книга, яку легко і приємно читати навіть попри ці зарослі заслужених і визначних ноунеймів, які гронами звисають з кожної сторінки.
Насправді я хотів похвалити цю книгу, бо вона мені справді сподобалася. Але вийшло так, що я знову захейтив черговий текст. Тому давайте ви цю книгу прочитаєте самі і аргументовано доведете мені, чому я неправий. Ок?
Немає коментарів:
Дописати коментар