Я надвечір побачив їх —Це була дуже химерна книга, можливо найхимерніша з тих, що мені їх довелося читати недавнім часом. Я не знаю про що вона насправді, бо маю враження, що тут нашаровано забагато сенсів, аби мати можливість отак просто по-дилетантськи стверджувати, що ти розумієш про що йде мова. Але я принаймні можу сказати які запитання ця книга переді мною поставила. Ремон Кено розказує історію ірландських добровольців, що долучилися до Великоднього Повстання 1916-го року в Дубліні і отримали наказ захопити і утримувати пошту. Вигнавши з приміщення пошти усіх працівниць і працівників і застреливши директора, який занадто завзято викрикував "god save the king" вони укріпили будівлю і приготувалися або перемогти, або померти за свободу Ірландії.
Життєрадісно йшли сюди
Від торгових рядів своїх
Між старих кам'яниць ряди.
Я, проходячи, їм кивав
І казав нікчемні слова,
Чи, сповільнивши крок, вітав
І казав нікчемні слова.
Всі серця з'єднала мета,Англійці чомусь не відповідали, напевно вражені нахабністю повстанців, які майже без бою зайняли частину міста. Проте скоро вони мали б оговтатися і тоді б для ірландських волонтерів почалися б справжні проблеми. Безперечно ці молоді дублінці знали на що вони йдуть, усвідомлювали всі ризики. Попри свій молодий вік, попри відсутність хоч якогось бойового досвіду, вони знали, що єдиний шанс на отримання незалежності - це боротьба. І вони були до цього готові. Кулемет було встановлено так, щоб контролювати площу перед поштамтом, повстанці мали ящик набоїв, трохи їжі, кілька ящиків віскі і пива Guinness, тобто усе що потрібно аби померти за свободу Ірландії.
Та за літо і зиму ці
Кожне каменем оброста
І стримить у часу ріці.
Кінь звертає в той бік, де дім,
Вершник — з ним; птах політ свій в'є
З хмари в хмарку — змінні, мов дим,
Щохвилини іншими є
Всі;
Але в їхні плати раптово втрутилася англійка, молода дівчина, працівниця пошти, яка зачинилася в туалеті коли повстанці захопили будівлю. Тепер ж, коли британські солдати оточили поштамт і уже вбили одну працівницю пошти біля дверей, відпускати знайдену в туалеті даму означало б віддати її на вірну смерть. Тож доля зіграла злий жарт, разом з молодими хлопцями за Ірландію повинна була померти і англійська розбалувана дівчина.
Тільки камінь тут назавжди.В очікуванні смерті була ця юнь. Знали за що віддадуть життя волонтери, лиш остерігалися зробити це якось неправильно, боялася попрощатися із своїм англійка. Але їхній страх мав одну природу, бо будь-який страх однаковий. Кожен з них ще не бачив життя, кожен не спізнав ще любові, якої вони усі так прагнули. А очікування смерті зблизило їх, з'єднало і оголило душі. Бо перед лицем невідворотності зникають усі умовності. Цнотлива панянка, що за останнім писком моди, наважилася ходити без корсету і прості ірландські хлопці, сковані католицьким вихованням однаково відкидають свою моральність, бо перед смертю хочуть, дуже гостро хочуть відчути смак життя, його теплий доторк, щоб відігнати холод смерті. Чоловіки не знають що робити з англійкою, що так недоречно опинилася тут. Вона заважає достойно віддати свої життя, всім своїм виглядом вона повертає в їхні серця бажання жити. А це дуже небезпечно для повстанця. Один з них, студент-медик навіть закохався в цю дівчину, інші ж перебуваючи поруч з нею не знали що робити і як себе поводити. Натомість англійка напевно змирившись з смертю і відчувши збудження одного з повстанців, сама кладе руку йому на ширінку і віддається йому. Навіщо вона це робить я не знаю. Можливо щоб таким способом "купити" собі життя, а можливо аби не помирати не дізнавшись що це таке. Її мотивація для мене незрозуміла, особливо якщо врахувати що її наречений, солдат британського флоту зараз обстрілює Дублін з гармат намагаючись вибити повстанців з укриттів. За першим разом вона просить того ж таки добровольця зробити це ще раз "але на цей раз довго" так щоб їй сподобалося, що він і виконує, забувши навіть про свою гвинтівку. А далі починається ота химерність про які я казав на початку. Британці все тугіше стискають кільце оточення навколо поштамту, а англійка віддається на другому поверсі уже іншому повстанцю, аж доки йому снарядом, що був випущений з корабля під командою нареченого цієї англійки не відриває голову. Що ж робить леді? Вона спихає з себе обезголовлене тіло і знімає закривавлену сукню, залишаючись лише в спідньому. Перевірити що відбувається заходить третій повстанець, колишній кравець, в якого ця ж англійка замовляла сукню на своє весілля. Вона намагається звабити і його показуючи свої принади, але той виявляється геєм і замість того аби і собі взяти цю дівчину таємно вислизає з поштамту аби знайти одяг для дами. Від всього цього їде дах у повстанця, що був закоханий в англійку і він приходить аби освідчитися їх, але замість цього намагається її згвалтувати. Англійці наступають, це поштове відділення останній прихисток повстання. Вони самі, в оточенні, вони точно помруть. Британський корабель обстрілює будівлю, гинуть майже всі повстанці окрім двох, кравця-гея, який повернувся з весільною сукнею англійки і ще одного бійця, який і собі хоче перед смертю спробувати цю дівчину. І прямо там, серед битої цегли і руїн в пилюці і крові відбувається останній акт драми.
Надто довго жертовність ця
Нам, у світі щоденних лих,
Одягала в камінь серця,
І — лиш небо полегшить їх.
Імена шепочу я —
Тільки шепіт лишився нам.
Що — знову ніч розгорнула сни?Кров і смерть, а ще любов до життя, мрія стати героєм і жадання жіночого тіла, високі почуття і підлі бажання все це змішалося разом. Чи можна когось тут засуджувати? Чи міг хтось повестися краще ніж повівся? Чи варто було помирати так? І чи варто було б жити, якби все сталося інакше? Я не знаю.
О ні, ні, — то вже смерть гряде.
Може, марно вмерли вони?
Слово Англії — ще тверде?
Чи в засліпленості своїй
Ви забули їх мрія — в нас;
Навіть в мертвих — доволі мрій.
Що — коли їм любов не раз
Заважала на цій землі,
Як долали чужинську лжу?
Пірс, МакДонах, та Коннолі,
І МакБрайд — я про вас кажу.
Я знаю лише що велике часто йде поруч з ницим. Що найбільший герой часто не контролює своїх почуттів, але від того не перестає бути героєм. Важливо не тільки те що ти думаєш і як говориш, але і що ти робиш. Важливо чи готовий ти на жертву заради когось іншого чи заради спільної мети. Ось про що насправді ця книга…
Поки колір зелений в нас… вона про страшну красу Революцій.
Перед поглядами зрина,
З нами цей і майбутній час:
Народилась краса страшна.
Немає коментарів:
Дописати коментар