От я і дочитав другу книгу дилогії Генріха Манна про французького короля Генріха IV. І хоча вона була не така цікава як перша, проте я ні про що не жалкую. Взагалі, думаю, ми дещо розлінилися і забули як то читати великі тексти. В епохі інформаційного шуму уривчастість розповіді подається як максимально зручний спосіб споживання інформації. Фільми перетворюються в серіали, а великі романи і маленькі оповіді. І ні, це саме по собі не є поганою тенденцією. Література міняється разом з світом, аби відповідати сучасним реаліям, проте не варто міряти романи минулого століття мірками теперішнього. Генріх Манн провів велетенську роботу по аналізу особи короля Генріха, без цього роман би не вдався. Опис двору короля, традицій тих часів, опис персонажів, їхня мотивація, все це настільки живе і справжнє, що за цими описами інколи забуваєш задуматися, а яка ж власне була мета написання цієї дилогії? Все своє життя король Генріх боровся проти "Світової держави" Габсбургів, проти панування однієї релігії над іншою, проти нав'язування іноземними правителями своєї волі чужим народам. В цій боротьбі король Франції впритул підійшов до важливого історичного моменту, який нажаль так і не зміг здійснити через своє вбивство. Генріх намагався створити союз вільних європейських країн, республік і монархій, проти всесильного іспанського імператора і його родича імператора австрійського. Дві гілки дому Габсбургів, дві ревні католицькі країни, які за підтримки папи Римського і іспанського (привезеного з Америки) золота, намагалися диктувати свою волю решті Європи. Ось проти чого боролися і король Генріх і британська королева Єлизавета і граф Оранський разом з німецькими протестантськими князями.
І ось про що хотів нам сказати Генріх Манн в своїх романах, показуючи на прикладі короля Генріха IV, чого мала б прагнути Європа. Вам здається що я перебільшую? А от і ні. Перший роман дилогії "Молоді літа короля Генріха IV" вийшов друком в 1935-му, а другий "Літа зрілості короля Генріха IV" в 1938-му. Це були часи коли мало хто ще усвідомлював до кінця небезпеку що приховувала нацистська Німеччина. Манн пізнав цю небезпеку на своїй шкурі. Він ще в 33-му році був позбавлений німецького громадянства і був змушений залишити країну. Я думаю, що відчуваючи цю атмосферу великої біди, що насувалася на Європу, він пробував в спосіб, доступний письменнику застерегти людство від великої помилки. Генріх Манн знайшов історичну особу, яка на його думку уособлювала боротьбу проти гніту і зверхності, боротьбу проти пригноблення і за свободу - короля Генріха IV.
Цікаво, яким би був світ, якби в 1939-му знайшовся би лідер, який зміг би об'єднати вільні країни проти дуалістичного прояву поневолення Гітлера і Сталіна. А ще цікавіше, що б було, якби в 1610-му році Генріха IV не вбили б і йому таки вдалося побороти такий самий дует в особі католицьких Габсбургів, іспанського і австрійського.
Але історія не знає умовного способу…
Немає коментарів:
Дописати коментар