Коли читаєш хорошу книжку, буває вона так тебе захоплює, що здається, ніби ти і сам в силах написати щось подібне. А потім минає кілька безсонних ночей, проведених за намаганням вилити свої думки на папір, ти перечитуєш написане і думаєш "Тю, знову дурниця якась вийшла... " А чому так виходить? Бо треба своє писати, а не займатися косплеєм інших авторів. Проте я ніколи не міг би подумати, що справжні письменники можуть займатися таким косплеєм, цією грою в перевдягання своєї книги, щоб вона скидалася на літературу, а не купу безладного тексту. Книга Наталки Сняданко "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма" це не література, це невдала спроба відтворити роман, котрий авторка якось прочитала, це невдале намагання бути схожою на спражню літературу. Письменники часто застосовують оцей хід з "стрибанням" по часовій лінії. То розповідають про один
період, то перескакують на інший, за сто років до того, а потім раптом проскролюють свій текст на 50 років вперед. Це створює в читача відчуття багатопоточності сюжетної лінії. Сняданко десь прочитала роман з таким підходом і вирішила, що і собі треба це використати. А от вмінь щоб зробити це правильно уже забракло. Сюжет стає настільки уривчастим, що від зміни часу в якому ведеться розповідь починає мерехтіти в очах і починає нудити.
Про самого ерцгерцога Вільгельма в книзі не так і багато написано. Більше про його вигадану родину. Бо авторка вирішила написати книгу в якій Вільгельм не гине в 1948-му в стінах Лук'янівської в'язниці, а живе собі далі, заводить дітей, щасливо собі працює в радянському Львові, зберігаючи аристократичність в сірій совєцькій буденності. Проте замість того щоб писати про Вільгельма, вона пише про його вигадану дружину, вигадану доньку, вигадану внучку. Їм в книзі відведено 90% всього часу. Складається таке враження, що мене як читача банально обманули. Альо пані Сняданко, якби я хотів прочитати про вигадану родину Вільгельма я б купив книгу "Охайні прописи вигаданої внучки ерцгерцога Вільгельма в інтерпритації Наташі Сняданко, яка ніхріна не вміє більше робити окрім як писати ванільні історійки"
Але найбільше мене напрягає навіть не те, що зміст книги не відповідає напису на обгортці, це я можу якось стерпіти. Мені навіть байдуже що, автор ви вирішила зробити з Вільгельма гея, я його особисто не знав, може він і справді був геєм, хоча якихось достовірних фактів на підтримку такої версії я не маю. Мене бісить занудність цього роману. А ще у мене є достовірні факти, що Наталка Снядалко - бездарність. Цей факт я купив за кілька сотень гривень, прочитав і тепер можу з впевненістю його підтвердити. Не робіть моєї помилки, якщо десь побачите книгу цієї авторки - обійдіть її стороною.
Немає коментарів:
Дописати коментар