Я не вірю в вищі сили, провидіння, долю, чи вищу мету. Не вірю також в реінкарнації, але якби вірив, то напевно міг би допустити, що в якомусь з попередніх життів лежав і повільно вмирав десь на полі під Камбре в 1914-му на західному фронті, на якому ще були зміни. Кров витікала би в сиру землю, а натомість душа вбирала в себе саму суть тих непростих часів. Щось віддаєш, а щось маєш отримати натомість. Бо як пояснити інакше мою нездорову любов до періоду початку 20-го століття, а саме до часів Першої Світової Війни. Так чи інакше, але багато книг, які я читаю стосуються цієї війни, яка справді змінила дуже багато. Я читав спогади німецького генерала Людендорфа, а також книги моряків імперського флоту, льотчиків і простих солдатів. Траплялися мені книги з описами боїв авторства російських військових, а цього року я також дізнався про війну з вуст бельгійського вояка. Тому цілком логічно, що наступним кроком було б почитати книгу британського історика. Книга Макса Гастінгса "Перша світова війна. Катастрофа 1914 року" стала для мене відображенням англійської версії подій. Звісно ж автор, будучи британцем, відводить велику частину своєї книги на розповіді саме про участь британських військ в цьому конфлікті. Проте, як на мене, він цілком об'єктивно висвітлює більшість подій, вдало чергуючи описи стратегічних задумок командування ворогуючих сторін з щоденною смертельною буденністю звичайних солдат. Я не помітив якихось особливих перекосів у висвітленні дій тої чи іншої сторони. Гастінгс може цілком спокійно подавати описи "німецького варварства" з допомогою цитат очевидців цих подій, а потім впевнено їх спростувати. Він чесно розказував про промахи керівників британського експедиційного корпусу, та їх французьких союзників, але так само безапеляційно вказував на прорахунки німецького і австрійського командувань. Проте критикуючи, він ніколи не звинувачує, не шукає винних і не займається моралізаторством. Мені дуже імпонує думка, яка кілька разів виринала протягом книги, про те, що цю війну було важко відвернути і точно неможливо зупинити, коли вона уже почалася. Цілком погоджуюся з таким трактуванням автора. Аби побудувати новий світ, старий треба було зруйнувати, лише на руїнах старої Європи можна було б намагатися будувати нові мрії нових людей. Світ чекав і хотів війни і не були сили яка цьому бажанню могла б завадити. Шкода лише, що стільком людям довелося заплатити за цей новий світ своїми життями.
Я б не назвав книгу Макса Гастінгса підручником з Першої Світової. По ній неможливо вивчити історію, але читаючи її можна цю історію відчути. Вона хрустить на зубах, вона обпікає наче куля випущена з рушниці ворожого солдата. Жива, справжня історія, смакує як армійських сухпай з ранця вбитого француза, вона виблискує, наче гостроверхий шолом німецького піхотинця. Мені доволі просто було пірнути в цю книгу, відчути себе на місці того чи іншого солдата або генерала. Текст наче місток, який робив ближчим інший берег, віддалений на відстань у сто років. Я не просто читав про події Великої Війни, я безтілесним привидом блукав по траншеям, зазирав в бліндажі, дивився на безкінечні сірі поля. Я бачив як офіцери підіймають солдат в непотрібні атаки, як кулемети перетворюють лави атакуючих в фарш, як в сірих, брудних окопах, в холодній воді і потоках багнюки гине надія і закінчуються життя. За допомогою майстерності автора події оживали, втрати перетворювалися з бездушних стовпчиків цифр в реальні історії і реальні життя. В цій книзі не має місця нелюдському ставленню генералів, які стратегічно кидають в прориви армії, не замислюючись про цінність життя своїх підлеглих. Не було тут і післявоєнного ниття про "бідних хлопчиків" яким, як правило, намагаються виправдати власне боягузтво і лицемірство. Але була чесна розповідь про людей, яким припало пройти справді великі випробування.
Після цієї книги, я в котре переконався, що в 1917-му народився новий Світ, в якому ми тепер і живемо. Але пологи почалися ще в 1914-му.
Немає коментарів:
Дописати коментар