Почав читання: 20.09.2012р. Закінчив читання:28.09.2012р.
Чому я люблю Сербію? Бо сербські письменники пишуть такі ж
дивні і щирі слова як і українські. Я вже колись казав що любов до Батьківщини
і любов до жінок це майже одне й те саме, так от у нас із сербами ця любов
однакова. І читаючи Михайла Пантича я вкотре в цьому переконався. Так, це книга
про любов, але не про ті голлівудсько-мексиканські соплі про які ми звикли
уявляти чуючи це слово. Це про ту любов якою вміють кохати українці і серби, з
домішкою трагізму, з патетикою і самопожертвою. Герої Пантича можуть двадцять
років прожити в стражданнях, щоб потім зустрітися наприкінці життя і сказати: «Кохання
не найважливіший привід, аби з кимось ділити життя». Хіба це не ті стосунки про
які ми мріємо? Хто сказав що ми хочемо «тихої любові поміж біленьких хаток», о
ні, нам потрібні щоденні виклики нашим почуттям, постійна напруга, постійні
перемоги над собою в ім’я чогось спільного.
Одразу після того як я закрив дочитав останню сторінку
збірки «Якщо це любов», я написав наступне:
«Колись мені сказали «завжди є хтось хто кохає і той хто дозволяє аби його кохали… така правда, від цього нікуди не дітися». «Хєрня», сказав я, бо я завжди так кажу коли хтось говорить речі які мені не подобаються. Ще раніше, коли мені було 16 і я тебе ще не знав, хтось в моїй тодішній компанії ( ми тоді тусувалися великими зграями) спитав як я ставлюся до кохання. Здається це була якась дівчинка, вони в тому віці ні про що інше і думати не можуть і їм страшно цікаво говорити про любов але її не робити. Так от вона мене запитала і я щиро відповів, що кохання – це повна хєрня, бо його не існує. Є фізичний потяг, є синдром звикання до людини, а любов то все вигадки для малолітніх дівчаток, аби їм було чого плакати у віці між 14 і 21. Тоді ж бо я ще не знав тебе.Нещодавно в одного автора (насправді це був Михайло Пантич) я вичитав цікаву річ: «ти розіб‘єш багато сердець, а потім прийде той хто розіб‘є твоє, і ти його вже ніколи не забудеш…». Така от банальна штука, але мені подумалося, що справжнє щастя це коли тобі розбивають серце.»
Немає коментарів:
Дописати коментар