Почав читання: 30.09.2012р. Закінчив читання: 01.10.2012р.
У школі я практично не читав української літератури, не тому
що не любив читати (як раз навпаки), а просто це було зайвим. Варто було
прочитати один твір, вловити суть, а потім тільки міняти імена персонажів,
розповідаючи викладачеві суть твору. Все рівно ідея була незмінною – бідні
нещасні українці, живуть в селі, важко працюють і не можуть навіть голову
підняти, так насідає та клята панщина. Сюди варто додати трохи трагічності,
якщо головний герої дівчина – то дуже гарна, але нещаслива в коханні, якщо ж
хлопець – то він дуже роботящий, але своєю роботою не може хоч краплю заробити.
Варіативно може бути ще історія кохання (обов‘язково нещасливого), або
протиставлення хорошого, бідного селянина і багатого, поганого пана. От і все,
цими кількома реченнями я описав майже всю українську літературу на протязі 3
століть.
В такому ключі Архип Тесленко – беззаперечний класик, бо в
його короткій новелі все це є. Та все це ще й густо приправлено епітетами на
кшталт «білесеньке личенько», «роботящі рученьки», «вузесенька стежечка». Все б
нічого але є речення, та навіть цілі абзаци повністю наповнені такими зменшувально-пестливими
фразами. Від них просто верне і хочеться блювати, бо таке враження що весь наш
народ це просто купка сопляків, які нічого не можуть окрім плакати над своєю
лихою долею. За цим негативним враженням від передбачуваного змісту новели і деяких епітетів зовсім ховається
непоганий стиль автора і те послання яке він хотів передати. Як на мене,
засилля такої літератури нам усім тільки на шкоду.
Немає коментарів:
Дописати коментар