Уявіть собі, що вас посадили у в'язницю. Звісно не за кримінальною статтею, а за політичною, я сподіваюся всі ви адекватні люди і якщо будете за щось сидіти, то тільки за ідеологію. Так от сидите ви в в'язниці, обмежені в правах, в свободі пересуватися. І усе що у вас залишається - це думати, читати (якщо пощастить) і розмовляти із співкамерниками. Відтепер і на довгі роки єдина ваша розвага це розмови. В такі моменти від співкамерників багато залежить, що зможуть вони розказати вам, що зможете розповісти їм ви оцим ви всі і будете жити довгими в'язничними днями.
Казимежу Мочарському, шефу бюро пропаганди армії крайової, пощастило в цьому плані. Адже в варшавській тюрмі він сидів в одній камері з цікавими персонажами, з якими точно було про що говорити. Співкамерником Мочарського був Юрген Штрооп, генерал СС, відповідальний за знищення в часи Другої війни варшавського гетто. Мочарський був одним з організаторів замаху на Штроопа коли ще обоє були на свободі, а підлеглі німецького генерала СС в часи війни вбили молодшого брата пана Мочарського. Причин для ненависті було більше ніж достатньо, але Казимеж зміг їх перебороти і неодноразово підкреслював в книзі, що ставився до співкамерника в першу чергу як до людини, а не як до військового злочинця. Можливо саме тому книга "Бесіди з катом" вийшла такою цікавою. Це не історичка оповідка, не звинувачувальний вирок, не мемуари. Це книга з психології, причому одна з тих кращих книг, в яких немає сухої теорії, зате є дуже багато болючої практики.
Звідки в німецькій нації узявся цей вірус нацизму? Як сталося так, що він так швидко і легко прогресував. В "Бесідах з катом" між рядками читається відповідь на це питання. Німці завжди були прихильниками впорядкованості. Їхня основна національна риса - "порядок", яка означає не тільки вміння контролювати себе, працювати і бути організованим, але також і вміння коритися владі. Бо без чітко вибудованої ієрархії суспільства, що працює по одному злагодженому механізму порядку не буде. Проте якщо перегнути з цією впорядкованістю дуже просто скотитися в тоталітаризм. У німців не було (та і зараз немає) запобіжника, який вбереже націю від диктатури. Заради впорядкованості вони готові поступитися свободою.
Ну і звісно ж, читаючи цю книгу, я не міг не проектувати прочитане на українців. Мені видається у нас ситуація діаметрально протилежна. Наша основна національна риса - "прагнення волі" часто (та камон, майже завжди) заперечує саме поняття порядку. Ми руйнуємо, так чи інакше, імперії які нас поневолюють (річ посполита, російська імперія, срср) цією тягою до волі. Але одночасно цим самим волелюбством і небажанням впорядкувати свою діяльність ми руйнуємо і свою, українську державність. Виходячи з розповідей Юргена Штроопа в камері варшавської в'язниці, в нацистській Німечиині все будувалося на покорі. Від рядового есесівця і до генерала Штроопа і далі до рейсхфюрера Гімлера існувала чітка вертикаль, де зверху вниз слідували накази, а знизу вверх вияв лояльності. До речі вам це нічого не нагадує? Гляньте на східний наш кордон, за ним усе працює точно так само як у німців. Може тому Німеччина і росія так часто виступають союзниками, бо вони зрозумілі одне для одного. У нас покора неможлива. Українця можна змусити, він буде робити щось з примусу, але ненавидітиме і бунтуватиме. Набагато простіше українця обманути. Наобіцяти золоті гори, щасливе життя і багатство. За обіцянку волі українець зробить все. Саме тому нами так легко маніпулювати, саме тому ми так просто ведемося на популістичні обіцянки.
Проте повертаючись до книги "Бесіди з катом" скажу, що я справді не зустрічав кращої книги з практичної психології. Хоча ця книга розглядає досить специфічну психологічну область, до того ж написана поляком-пропагандистом (поляки то взагалі окрема історія) проте вона містить досить грунтовні пояснення причин які призвели до появи нацистської Німеччини. Адже це книга не про історію, це книга про людей і їхні психологічні проблеми.
Немає коментарів:
Дописати коментар