Книга "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися" - погана книга. Поганою вона є не тому, що погано написана чи авторка цієї книги доклала замало зусиль для того, щоб зробити її кращою, ні. Книга Словенки Дракуліч є поганою тому, що людина, яка її написала, нічого не знає про комунізм і про те, як його потрібно було б насправді переживати. Це все рівно що я, той хто за часів комунізму прожив аж чотири перші роки свого життя, сів би писати книгу "Як я пережив комунізм". Я б міг викласти там детальний опис того як я спав, харчувався грудним молоком і пудив в пелюшки, додаючи мамі роботи їх прати, але це ні на крок не наблизило б читача до розуміння того як люди жили в країнах "соціалістичного табору". Десь приблизно такий самий рівень компетентності і в авторки, яка вважає комунізмом відсутність пральних машин, їжі в магазинах і те, що на пошті підглядали в твої квитанції коли ти стояв в черзі аби їх оплатити. Так, те про що написано в книзі "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися" теж частина комуністичної реальності, але це не її суть . Комунізм - це чорні волги, які приїжджають вночі і ти більше бачиш своїх сусідів ніколи, комунізм - це розстріли і Голодомор, це мій прадід, що загинув в Сибіру, комунізм - це зруйновані долі, розбиті серця, скатовані люди. І його сміючись не переживеш, скажу більше це взагалі не смішна тема. Тож перша причина чому мені не сподобалася книга - відсутність фаховості в питаннях комунізму.
Інша причина - показний фемінізм авторки, який вона аж якось геть хворобливо тицяє під ніс читачеві мало не в кожному розділі. Так наче вихваляється тим, що вважала себе феміністкою з "страшних і жорстких часах пізньої Югославії" Ні на хвилину не сумніваючись в великому героїзмі тих, хто жив в ті роки, хотілося б лише нагадати Славенці, що часи бували і гірші, а випробування у жінок серйозніші, аніж "немає прокладок в магазині". Так і це також проблема, і про неї теж треба говорити, але авторка подає свої проблеми як неймовірні випробування. Якби я міг, я б порадив пані Дракуліч почитати книгу "Тисяча доріг" Марії Савчин, ось де описані справді складні життєві випробування, що випали на долю жінки завдяки комунізму! Марія була змушена залишити свого первістка, переховуватися по лісам і криївкам, псувати своє здоров'я аби лише знищити комуністичного монстра. Тож певно Словенці аж так хизуватися своїм життям в часи набагато лагіднішого комунізму, певно не варто. Окреме здивування, викликала у мене історія про те, як авторка своїм фемінізмом зруйнувала життя власної доньки. Донька хотіла аби мама купила їй ляльку барбі, проте палка феміністка Славенка вважала цю ляльку квінтесенцією патріархального світу, який змушує жінку бути худою, тупою, довгоногою білявкою (це цитата якщо що) Насваривши дитину, ляльку вона їй не купила. А через років 20, коли донька виросла, вона розповіла матері, що в дитинстві вкрала барбі у якоїсь своєї подружки і крадькома гралася з нею так, щоб ніхто про це не дізнався. От чудовий приклад "феміністичного виховання", на який усім треба рівнятися - забезпечити дитині кілька психологічних травм, аби тільки звільнити її від гніту бридкого світового чоловіцтва з його уявленнями про красу. Мені було б цікаво подивитися на пані Дракуліч в 50-х роках в Україні, я б подивився на неї в телячому вагоні коли її депортували кудись на крайню північ, я б глянув їй в обличчя тоді, коли б до неї в 30-х прийшла трійка ЧК… Як би вона тоді пережила комунізм і чи сміялася б.
Немає коментарів:
Дописати коментар