Уважний читач давно мав би помітити, що я маю особливо трепетне ставлення до книг про Першу Світову. Цю любов важко пояснити сторонньому слухачеві, бо мої аргументи для нього будуть видаватися дещо божевільними. Справді як пояснити, що той період в історії має свій особливий запах і я навіть знаю який: запах сирості і цвілі, а ще запах старої латуні, який залишається на руках, коли треш шматок металу пальцями. Разом вони дають запах великої Війни, тієї, що змінила все, яка зробила наш світ таким, яким він є зараз.
Я справді вважаю найголовнішою подією сучасності Першу Світову, стільки життів вона зламала, стількох вбила, а ще більшу кількість змінила до невпізнаваності. Життя до Неї, видається мені давно заїждженою дорогою, колія від транспорту тих, хто їхав тут до тебе, така глибока, що навіть якби ти хотів звернути в сторону - не можеш цього зробити. Тож все людство тяглося один за одним по цій безкінечній дорозі лише в одному керунку, дивлячись в потилицю одне одному, приймаючи все, що посилає дорога: і радості і випробування, з стійкістю приреченого на смерть. Війна усе змінила, вона тонами снарядів перетворила на місячний ландшафт цю дорогу. Тепер можна було їхати в будь-яку сторону. Не було більше правил, субординації, моралі, що б обмежували людей. Все це згоріло в горнилі війни, згнило в окопах на Марні і в Вердені. Той, хто пережив ту війну ставав вільним. Але чи щасливим він був він тої свободи? Ні.
Ось саме про це і розповідає книга "Війна і терпентина" Стефана Гертманса, який переповідає історію свого дідуся, вояка Першої Світової. Вона не про війну, не про її жорстокості чи випробування. Але про трансформацію. Про те, як бельгійський юнак, перетворився з людини 19-то століття, на нашого сучасника.
"Нам, сучасникам терористичних замахів і переповнених насильством ігор, важко собі уявити епос старосвітського вояка. В моралі насильства настала ломка. Покоління бельгійських солдатів, яких загнали в страшелезну пащеку німецьких кулеметів у перший рік війни, виросло ще в дусі моралі дев'ятнадцятого століття, яка ставила високі вимоги, разом із почуттям самоповаги та наївними ідеалами. Найважливішими якостями їхньої військової моралі були: мужність, дисципліна, любов до денних маршів, повага до природи і ближніх, почуття пошани, готовність до бою один на один. Проводилися читання з прихоплених із собою книжок, художньої літератури теж, часто навіть і поезії, якою патетичною вона не була. Побожність, абсолютна відраза до сексуальних зловживань, велика поміркованість, аж до абсолютного утримання від алкоголю. Військовий мав стати прикладом для цивільних, яких мав охороняти. Ці всі старосвітські чесноти загинули в пеклі окопів Першої світової війни.Спочатку я не розумів, чому автор, розпочинає так далеко в минулому. Безперечно, піком життя головного героя була Війна. Але чому ж тоді Стефан Гертманс, розповідаючи історію свого дідуся Урбана, починає аж від того як познайомилися його батьки (прабабуся і прадідусь автора)? Більшу половину книги займає розповідь про дитинство, стосунки з батьком, описує побут родини. А де ж війна? Про неї сказано не так і багато, хоча і дуже яскраво. Видно, що спогади Урбана, по яким писав книгу його внук, саме на моменті опису війни стають дуже колоритними. Пік оповіді приходиться на кінець війни, коли Урбан повертається додому і закохується в дочку їхнього сусіда. Любов допомагає йому справитися з ПТСР, але дівчина помирає від хвороби, вони не встигають одружитися. Це страшенно розбиває серце Урбану, все життя він буде пам'ятати цю дівчину, а одружившись за проханням батьків з її старшою сестрою, свою доньку назве ім'ям жінки, яку так любив. Я читав цей момент в книзі і дивувався, скільки ж нещасть довелося витерпіти цьому чоловікові і усьому його поколінню. Скільки зла, несправедливості, болю довелося їм пережити. І навіть після закінчення боїв, вони не змогли отримати спокою і захисту від жорстокого життя. Наскільки ж сильно довелося мінятися тим, хто вижив в м'ясорубці, проте саме завдяки Війні вони стали тими, ким стали. Саме колишні солдати стали іншими там в окопах, саме вони принесли ці зміни в міста і села цілого світу і змінили цей світ. Інколи я думаю, що вся наша історія обнулилася в 1917-му і від того моменту почалася заново.
[…]
Жорстокість і масова різня остаточно змінили мораль, бачення життя, спосіб мислення та звичаї того покоління. 3 полів битви, які пахли розтоптаними пасовиськами, на котрих солдати ще в миті смерті віддавали честь, із сільських солдатських сцен із пагорбами і деревами, як на картинах вісімнадцятого сторіччя, залишився у Великій війні задушений гірчичним газом безлад, поле, заповнене відрізаними частинами тіла старосвітського типу людей, які, дослівно, розірвані були на шматки."
Немає коментарів:
Дописати коментар