Іван Семесюк – «Еволюція або смерть»

Почав читання: 14.06.2019 Закінчив читання: 19.06.2019

"Суть мистецтва як раз в тому полягає, щоби засрати культурну ниву жирним понятійним добривом." каже Іван Семесюк у своїй книзі "Еволюція або смерть". І я не можу з ним не погодитися, адже в метафізичному сенсі Семесюк власне і є тією велетенською сакральною сракою, яка щедро удобрює український мистецький чорнозем. Як і будь-яка інша його творчість, книга Івана — це відверта і нічим не прикрита хуйня, через сто чи двісті років ніхто і не згадає, що був такий от автор, писав такі от книги, грав музику, жив, вмер, всьо як полагається. Але в поточному часовому зрізі, в наших просторових координатах "Еволюція або смерть" набирає солідної такої ваги, наче депутат, якого щойно вперше обрали до Верховної Ради. Не встигнеш зогледітися, як там уже ваги під центнер. Отак і з книгою Семесюка - читаєш її, ржеш собі з планети "Агроцентавра", "Наддніпрянської імперії" чи павіана Томаса, який мріє стати київським жлобом, аж раптом стає зовсім не смішно. Бо усвідомлюєш, що провалився в сакральну глибину цієї книги, що це не автор, вийобуючись, пише про викривлену дійсність, де мавпи їздять в вагонах, розмовляють матом і полтавським суржиком, загортають буряки в газету "Упирятинський вісник". Ніііі… Це ти, йобаний читачу, живеш у викривленій дійсності, де звичайного довбойоба не відрізниш від павіана, де срана медіапиздота допащекувалася до такого що пора всі медіаресурси перейменовувати в упирятиські вісники, де блазні з цирку корчать з себе депутатів, депутати корчать з себе буддійських мислителів, а мислителі виродилися до того, що їх пора здавати в шоу виродків. Тоді приходить розуміння, що Семесюк насправді творить в стилі реалізму, такого гострого, що об нього можна, блять, навіть порізатися. Думате, що я не маю рації, що я надмірно демонізую реальність, то озирніться навколо, проїдьтеся в громадському транспорті, поговоріть з людьми на вулиці. Там як не павіан, то хіпстер, як не дипломований МВА, то довбойоб чи поет, куди сука не подивись, скрізь якісь обізяни!
Іван Семесюк не дає ніяких рецептів подолання, культурно-гівняної кризи в головах українських павіанів (можливо там мало бути написано громадян, але краще все ж павіанів) Та і які тут можуть бути рецепти. Вирізати все під корінь, спалити нахуй, насрати зверху, а потім за заповітами великого Сунь Цзи, сісти на березі річки й чекати коли на всій цій культурній ниві виросте щось адекватне. Якщо виросте.
Проте не у всіх стане терпіння для такої важкої праці, тож більшість людиноподібних мавп просто вирішує "зрізати" на шляху до культурного просвітлення, піти навпростець, городами, щоб не втрачати час дарма. Про таких влучно сказав сам автор у книзі:

"Через цю нестерпну монополію мільярди живих істот розвтілюються і тікають із Сансари до Нірвани, проїздом через Яготин, де на платформі беруть полтавського пива. А вже в пункті призначення всіх пакують метафізичні мусора, бо в Нірвану п'яним не можна, штраф 300 грн"

Що тут ще можна додати? Хіба порадити прогресувати, невпинно їбашити на благо нашої рідної Наддніпрянської імперії, вбивати в собі павіанів і нестримно рватися до просвітлення. Як каже Іван Семесюк: Їбись і лютуй. І пішло воно все нахуй!