Доки ви отут сидите і читаєте мої недолугі рецензії на прочитані книги, десь за сотні тисяч світлових років, на планетах, про які ми ще навіть нічого не знаємо, мама-робот вкладає спати маленьке роботеня. Роботеня звісно ж спати не хоче, воно щойно поїло смачного іржавого порога, политого зверху машинним мастилом і тепер вимагає у мами казку. Бо якщо ви не знали, то роботичні казки на ніч то така давня і непорушна традиція. Кожна металева мама має таких знати з добрий десяток, аби розповідати діткам перед сном.
Мене дивує тільки одне звідки Станіслав Лем дізнався про ці казки? Бо невеликі історії з його книги "Казки роботів" це справді таки казки, найсправжніші такі казки! Родом вони із сивої давнини, розповіді про королівства, королів і лицарі, які в роботичному світі звісно ж називаються "електролицарями". Ці історії мають цілком класичний набір ознак хорошої казки: сміливих героїв, принцес, за чию руку треба боротися тим героям і трошки туповатих правителів, бо що ж це за казка без тупого правителя. Але це лише доводить теорію про універсальність Всесвіту, не важливо яке життя зародилося на планеті: чи топчуть її запилені дороги іржаві жестянки чи паплюжать природні багатства тої планети шкіряні мішки з м'ясом. Казкові історії універсальні, бо хоробрості, відваги і справедливості треба вчитися усім і людям і роботам, цього не вистачає в усіх суспільствах, незалежно від форми життя.
"Кіберіада", яка в принципі вважається окремим твором, як на мене теж могла б бути названою казкою про роботів. З тою лише відмінністю, що вона є казкою для дорослих. Це такі собі міські легенди про двох робо-винахідників Трурля та Кляпавція. Ці історії можуть розказувати один одному підтоптані роботи далеко за 30, що збираються в гаражах подалі від дружин які їх пиляють (в прямому сенсі пиляють їх напильниками, примовляючи "Знову запустив себе, подивись скільки на тобі іржі! І на тебе я витратила свої найкращі роки!?") Ці історії трохи схожі на казки, проте якщо копнути трошки глибше, то можна побачити їхній чіткий філософський підткест. Це вже не прості дитячі історійки, а чоловічі оповідки, в яких за сарказмом і іронією проступає досвід, що його набуто шляхом гуль на лобі.
Обидва цикли історій і "Кіберіада" і "Казки роботів" виконують одну важливу місію. Вони наділяють роботів людськими ознаками, адже зазвичай ми позбавляємо роботів права суб'єктності на основі того, що ми їх зробили. Хоча, за такою ж логікою, потрібно було б позбавляти права бути повноцінними людьми і власних дітей, адже ми теж їх зробили. Лем своїми історіями виправляє цю несправедливість, готуючи нас до майбутнього, в якому роботи будуть повноцінними членами суспільства. Для цього він вибирає найкращий спосіб - адже казки зацікавлять як дітей, чий пластичний розум сприйме усе цікаве, так і дорослих, цих затятих вуглецевих шовіністів.
То може насправді Станіслав Лем, ніякий не польський письменник, а кіборг, зроблений винахідниками Трурлем та Кляпавцієм, аби підготувати людство до зустрічі з гостями з планети роботів? Хто знає…
Немає коментарів:
Дописати коментар