Зоран Жмирич – «Блокбастер»

Почав читання: 10.06.2019 Закінчив читання: 13.06.2019
War, war will never change...
Війна ніколи не міняється, вона така ж як і сотні, як і тисячі років тому. Міняються способи ведення війни, міняється зброя, різняться причини виникнення конфліктів. Але суть війни не змінюється, тобі так само хочуть випустити кишки, твою країну розтоптати, підкорити тебе на віки. І тоді нічого не залишається як стати перед ворогом лицем до лиця, щоб побачити різницю між тобою і ним. Ненавидіти. Вбивати. За ідею, заради помсти, щоб подорослішати, щоб не дорослішати, щоб збільшити ентропію в світі, щоб зменшити ентропію в світі. У кожного свої мотиви, але вони не міняють суті. Всі війни однакові. Чи не всі?
Війна - це філософія. Це спосіб узгодити у себе в голові події, які відбуваються навколо з тим, що відбувається в тебе в душі. Це спосіб не збожеволіти від жорстокості, що швидкими потоками розтікається навколо, коли починаються бойові дії. Війна - це спосіб розділити правду від брехні. Спосіб зрозуміти, хто свій, а хто чужий, а ще усвідомити, що означає оце "свій". Усі солдати воюють за свою землю, залишилося лише зрозуміти де вона, ось ця "своя земля". Серб з сусіднього села має таке ж саме право називати цю землю своєю як і хорват що живе тут здавна. Чи не має, чи його треба вбити? Під час балканських конфліктів це питання вирішувалося просто: куля або ніж і проблема вирішена. Якщо тобі не подобається, сусіднє боснійське село - його треба вирізати, якщо ти думаєш що сербів забагато - можна розстріляти усіх і жінок і дітей і чоловіків, якщо думаєш, що хорвати не мають жити в Хорватії - твій вибір етнічна чистка. Так думали багато солдатів усіх воюючих сторін. Зоран Жмирич майже ніде не акцентує увагу на тому, про яку з сторін конфлікту пише. Робить він це свідомо, адже хоче цим показати, що описані в книзі події могли відбутися в армії як Сербії так і Боснії чи Ховратії. Вояки щодня ризикують своїм життям самі не знаючи навіщо вони це роблять. Може щоб довести щось собі, а може заради якихось фантомних ідеалів. А дехто і просто використовує війну як спосіб збагатитися, вислужитися перед начальством і отримати нагороди. Проте всі намагаються вижити.
Власне, книга "Блокбастер" саме про це, про те як десакралізувати смерть, як ставитися до неї просто і виживати чи вмирати. Адже всім керує випадок
Тільки війна дасть відповідь на питання: "хто ти". Тільки війна перемішає все у твоїй голові так, що ти і сам не знатимеш, де правда, а де істина. І саме таким способом ти звільнишся від облуди, навчишся розрізняти добро і зло. Що таке війна кажуть герої книги Зорана Жмирича, краще тут і не скажеш:

- Ти це переживаєш, як кіно?
- Так, але як комедію. Якби дивився це як документалку, то довелося б вимкнути.
- І як же ти міг би це вимкнути?
- Кулею в скроню.
- То війна - це фільм?
Аміджа підповз до нас і ліг так, що стіл опинився на рівні його очей. Він узяв сигарету, прикурив і докинув:
- Певним чином це так. Війна - дуже крутий фільм. Добре зрежисований, і кожен сам собі пише сценарій. Завдяки декораціям все це має дуже правдоподібний вигляд, а іноземні інвестори влили великі гроші, і тут на кожному кроці як не актори то позери. Нема каскадерів, нема дублерів. І хоч як воно закінчиться - на цьому довго дехто добряче зароблятиме.
Аміджина промова мене здивувала. Він упав на спину, піднявши забинтовані ступні, я ж повів далі, бо все що він сказав, міг так само сказати і я.
- Одне погано - смерть знімають наживо. Але така ціна доброго блокбастера.

Війна… війна завжди різна. Але вона завжди розставляє все на свої місця. Війна - найвища справедливість, останній шанс знайти правду, або загубитися в потоці брехні.