Автор починає книгу з дослідження на тему того, як "шаленство" описувалося в древніх греків (термін який він взагалі ніяк не пояснює, але одразу береться аналізувати, вкладаючи в нього якийсь власний сенс). Але прочитавши цей розділ, розумієш, без того, щоб і самому, услід за автором, взятися читати класику грецької філософії, ти книгу "Корабель шаленців" не зрозумієш. То навіщо тоді автор її написав? Щоб похвалитися тим, який він розумний? Щоб показати мені, як читачу, який неосвічений і дурний я сам? Та я і так це знаю, куди мені до гуманітарного генія випускника Могилянки!
Взагалі, автор написав ідеальний приклад нечитабельного тексту. Думаю, можна узагальнити цю книгу наступними правилами написання:
- пиши незрозуміло, скачи з думки на думку, мішай в одному місці всі ідеї які тільки зайдеш; чим заплутаніше ти напишеш, тим більше шансу, що всі подумають що ти розумний.
- наводь факти (а ще краще просто вигадуй їх), але ніде не пояснюй звідки ти взяв цю інформацію, просто вживай вислови "загальновідомо, що..." або "неможливо поставити під сумнів, що... "
- поєднуй непоєднуване, наводь тисячу епітетів в одному реченні, але так і не поясни що ж ти мав на увазі, кому треба, той здогадається сам, а якщо не здогадається, то він недостойний читати твою геніальну книгу
-цитуй класиків, нічого, якщо цитата не дуже відповідає темі твоєї книги, якщо класик говорив взагалі про інше, якщо в цитаті й у твоїй книзі є однакові слова - цитата підходить (зверни увагу на слова в, і, на, так, тому - вони є майже у всіх текстах, тому тобі підійде майже будь-яка цитата)
- пиши побільше тексту, кожну, навіть найпримітивнішу думку треба детально розжувати на 10 сторінках (не менше), але не забувай, навіть прочитавши ці 10 сторінок, читач все одно не повинен нічого зрозуміти
Ви думаєте я перебільшую і безневинно ображаю автора, чий текст я не зрозумів? Що ж, можливо так і є, але спробуймо розібрати одну цитату. Текст в дужках - мій:
"Свято було виразником суспільного єднання (Так, тут я погоджуюся з автором, це дійсно так) а карнавал перетворювався на символ подвоєного світу (А!? Што блять!? До чого тут подвоєний світ, що це взагалі таке? Але пояснювати свою думку не треба, просто пишемо далі) Народна культура балагурства і безглуздя передбачала незрозуміле злиття нестримної до вигадки людської натури (Сукаблять незрозуміле злиття нестримної натури, це взагалі можна якось усвідомити!? До чого тут ці епітети, просто для кількості!?) й незбагненного коловороту буття (це незрозуміло-нестримне-незбагненне злиття тільки в мене в голові звучить як "їбала жаба гадюку"?), що не піддається рефлексії (А що ж ти щойно зробив мій дорогий автор, чи не відрефлексував на цю тему? То піддається чи ні?) Така її риса дає можливість дає можливість зрозуміти поєднання двох полюсів свідомості: розсудливості й шаленства (Яка, блять риса, з тієї мішанини епітетів і гівна, тобі дає можливість щось зрозуміти, бо я не зрозумів нічого!)"Якщо відкинути сарказм і постаратися виправдати автора, то в цьому тексті майже можна знайти якусь логіку. Але вона настільки глибоко захована за шаром непотрібних мудрувань, що процес читання "Корабля шаленців" перетворюється на квест в стилі "зрозумій що тут написано". Я не бачу сенсу в написанні таких книг, це не дослідження, не науково-популярна книга, не філософський трактат і не художнє переосмислення особистого досвіду автора. Це лише виплодок авторського снобізму в манері думати, якийсь навіщось вирішили увічнити у вигляді книги.
Немає коментарів:
Дописати коментар