Ніхто з моєї найближчої рідні не загинув в Другій Світовій війні лише тому, що всіх моїх родичів призовного віку репресували ще раніше і вони загинули в Сибіру. Тому розгром радянської армії першого і другого стратегічних ешелонів в 1941-му році не зачепив мою родину особисто. Але в перші тижні війни загинуло дуже багато українців, які як гарматне м'ясо були змушені нападати на Європу і нести комунізм на захід. Марк Солонін у своїй книзі якраз дає відповідь на запитання чому у них цене вийшло і чого стільком людям довелося заплатити життям за непомірні амбіції керівників ссср.
Провівши велику роботу, автор зміг показати в цифрах катастрофічну різницю в силах вермахту і червоної армії (перевага була на боці червоної армії), а потім порівняв втрати сторін (думаю ні для кого не секрет що втрати складали 1 до 30 не на користь червоної армії). Але з поданням цих даних в автора трошки проблеми. В якийсь момент просто губишся в такому потоці різнопланових цифр. Номера дивізій і корпусів змішуються в голові, цифра йде за цифрою і все це в текстовому форматі. Майже неможливо усвідомити це, якось вкласти в голові. Я не знаю чому не можна було б проілюструвати цю книгою певною інфографікою, це було б візуально і дуже наочно. Натомість Марк Солонін продовжує з настирністю описувати хто, куди й з якими втратами наступав. Він навіть наводить карти, але зрозуміти з них нічого неможна. Просто шмат карти з назвами міст, а малювати стрілки наступу, позначати позиції оборонців читач повинен у своїй уяві. Думаю відсутність зрозумілої візуалізації дуже знецінює цю книгу, роблячи її цікавою виключно для істориків. Ширшому колу читачів читання нескінченних номерів частин набридне вже в другій главі. Виключення можуть становити хіба такі упороті на історичній тематиці читачі як я.
Я не просто дочитав цю книгу до кінця, я навіть зміг продертися крізь занудну статистичну нецікавість, якою автор підкріплює свої слова. Але мене здивувало, що нібито роблячи висновки про причину такого розгрому, автор не йде далі, не аналізує які дії призвели до такої катастрофи. Міркуючи цілком правильно, наочно показуючи кількісну і якісну перевагу червоної армії над вермахтом, Марк Солонін робить єдиноможливий висновок. Перший етап війни був програний через те, що червоноармійці не хотіли воювати, здаючись в полон і розбігаючись по лісам при першій же нагоді. Цим пояснюється не тільки мала кількість втрат німців, але і велика кількість полонених, яких вони взяли в полон в перші тижні війни. Але на моменті де, на мою думку, автор мав би поставити собі питання "А які ж дії керівництва ссср призвели до такого стану армії, коли солдати вважали за краще здатися в полон?" він чогось обриває свою розповідь. Ще кілька сторінок тому він сміливо викривав російських і радянських істориків, які приховують правду про війну, а вже за секунду сором'язливо мовчить про те які саме злочини радянської влади привели до такої ненависті власних же солдат. Солонін каже, що причина була в ненависті цих вчорашніх солдатів за колективізацію, але чомусь мовчить про те що українці, які були чисельною категорією вояків в радянській армії, ще й мали національну ненависть до керівництва армії й тої держави. І про це теж не потрібно забувати, як і про те, чому ми, українці, змушені були воювати в цій війні не за свою державу, чому мусили помирати під чужими прапорами. Тому книгу Солоніна читати потрібно, але не менш важливо поставитися до неї критично.
Немає коментарів:
Дописати коментар