Почав читання: 14.09.2013р. Закінчив читання: 2.10.2013р.
Інколи бувають книги які не варто читати. Ні, не те щоби
вони погані чи якісь заскладні, вони не викликають ніяких негативних емоцій, не
штовхають тебе на дурні вчинки. Це просто книги не для тебе. Мілета Проданович
розказує про свого батька-художника, про те як він розбирає його майстерню і,
відшукуючи там старі фотографії чи замальовки картин, згадує спільні з батьком
моменти. Це історія поваги, історія про спогади, про ту правильну синівську
любов, замішану на захопленні, що виникає у правильних сім’ях.
Інколи мені починає здаватися що ми забули що таке книги. Що
це всього лише розказані історії, лише відбитки на папері, відбитки чогось
іншого, потойбічного, чого не видно просто так, а лише у дзеркалі. І книга, в
першу чергу, це якраз оте дзеркало. Ми ж хочемо сакральних істин на кожному
кроці, змін сюжету у кожній главі, хочемо одкровень, інтриг, захоплення. А це
всього лиш історія і не треба чекати від неї чогось іншого.
Чесно кажучи книгу я не дочитав до кінця. Лишалося мені ще
десь сторінок шістдесят, але читання втратило будь-який зміст і стало для мене
занадто обтяжливим. Повторюся, це не тому що книга якась не така, ні. Просто це
не моя книга і не моя історія.
Немає коментарів:
Дописати коментар