Марина і Сергій Дяченки – «Долина совісті»

Почав читання: 06.10.2013р. Закінчив читання: 14.10.2013р.

Дуже дивні в мене відчуття від читання цієї книги. Настільки неоднозначні, що боюся, навіть робити якісь висновки: а якщо це я помиляюся? Але думаю варто спробувати… Часто в фантастичних книгах ховається більше істини, аніж в філософських трактатах. Книги філософів наче банка концентрованої лимонної кислоти – випий всю за раз і помреш в муках, а художні книги наче склянка чаю з краплинкою тої лимонної мудрості, випиваєш, а на дні вона - істина . Щось таке схоже я побачив у книзі «Долина совісті» За простою, я б навіть сказав, дещо примітивною, історією про людей з незвичайними здібностями «прив’язувати» до себе людей можна розгледіти дуже глибоке підґрунтя. Хіба не про те ми всі мріємо? Чи не найбільше в житті ми хочемо прив’язати людей які нам подобаються до себе, хочемо щоб вони були завжди поруч, щоб не могли відійти від нас на відстань більше аніж у три дні. І коли нас вдається це зробити, ми так цим хизуємося, так вихваляємося, у кожному слові звучить «моя…моя…моя», всі ці привселюдні поцілунки показують оточуючим «це я її прив’язав до себе… дивіться всі…». Але одночасно з цим приходить і бажання свободи, «ні ні… занадто близько, відійди, приходь через три дні, тоді коли я не зможу без тебе, коли я знову почну сумувати, коли тебе не вистачатиме… а зараз іди геть, мені потрібна самотність»

Так, я бачу це на кожному кроці, у друзях, колегах, перехожих на вулицях. Кожен з них, в тій чи іншій мірі намагається прив’язати до себе якомога більше людей. Вони називають це коханням, дружбою, стосунками, я ж бачу лише хворобливе бажання впливати на людину, накидати їй свою думку, бачу фромівське бажання свободи і одночасну боязнь тієї свободи. Розумний Фром казав:

"Освободившись от природы, отделившись от другого человеческого существа, человек видит себя нагим и ощущает стыд. Он одинок и свободен, но беспомощен и напуган. Только что обретенная свобода оборачивается проклятием: человек свободен от сладостных уз рая, но не свободен сам собой руководить, не может реализовать свою личность. "Свобода от..." не идентична позитивной свободе."

Чи не про це ж пишуть Дяченки? Про бажання керувати, але самому не потрапити під контроль, про цю втечу від свободи у вигляді гіпертрофованого вміння головних героїв «прив’язувати до себе людей». Це так, ніби Боги познущалися з нас. Ви хотіли любові? Хотіли взаємності у коханні? Хотіли аби близька вам людина справді не могла б без вас жити? Ось маєте! Ось погляньте!  Це те чого ви просили? А тепер їжте, хоч вдавіться!