Почав читання: 14.07.2013р. Закінчив читання: 13.09.2013р.
Важко писати про книгу, яка стільки для тебе значить ще з
самого дитинства. Перше читання «Націоналізму» Дмитра Донцова у мене сталося в
19-тирічному віці. І хоча тоді це було дуже поверхнево і багатьох речей я очевидно
не зрозумів, книга справила на мене велике враження вже тоді. Тому зараз я
вирішив повернутися до цього концептуального тексту Донцова і зрівняти свої
відчуття.
Перше, що кинулося мені в очі – я часто на інтуїтивному
рівні, відчував і робив те, що про пише Донцов. Це породжувало якийсь глибинний
зв’язок між мною і книгою, так інколи буває з людьми: спочатку людина тобі
просто подобається, інстинктивно, без видимих на те причин, а потім ти
знайомишся з нею ближче і розумієш причину цього захоплення. Це не ідеологія
книжних плачів і не ідеологія відплати за старі історичні образи, які нам
колись наносили інші народи. Для мене націоналізм це голос крові, вікова
традиція замішана на романтичному баченні майбутнього, але не оплакуванні
нещасливого минулого. І яким же було моє здивування, коли саме про такі ж
якості нового українця пише Донцов, коли каже що:
«В чиннім націоналізмі: змістом життя є активність і
могутність нації, життєвою формою — національна боротьба, а духом життя —
«романтика», віра.»
У своїй книзі Донцов дуже багато критикує, деяких відомих «діячів»
початку ХХ ст. Думаю він, як їх сучасник має на це повне право, хоча зараз
деякі з них стали національними героями, поважними людьми, про яких зараз не
прийнято говорити погано. Як тут не згадати одну з цитаток Подерев’янського:
«Едгар, цинічний
гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат
палати лордів.»
Отак і з нашими «діячами» сталося, те що ми сприймаємо з
віддетермінуванням у минуле, Донцов бачив щодня, тому його ідеологічний портрет
цих людей, як на мене, дуже точний. Що ж, це ще одна причина задуматися про
роль цих людей в нашій історії.
Але найголовніший і найбільш неочікуваний висновок який я
зробив під час читання – неправі ті хто вважають, що націоналізм ідеологія для
2% населення. Історично в українських генах закладений той потяг до
націоналізму, до його романтичної складової, до «віри в ідею попри щось».
Потрібно просто розбудити в собі іншу сторону, ту яка перетворить людину з
плаксивого патріотка, що плаче над «зрубаною калиною» і щиро любить Україну
перед телевізором, на того хто … втім це вже справа кожного.
Немає коментарів:
Дописати коментар