Почав читання:
23.04.2012р. Закінчив читання:26.04.2012р.
Книги бувають різні. Книги, вони ж насправді як жінки. Якісь можна прочитати за кілька днів, до
якихось треба повертатися все життя. Якісь книги гарніші восени, а якісь кращі
стають коли випадає перший сніг.
Але і книги і жінок можна міряти тільки одним мірилом – емоціями які вони
викликають.
Буває таке знаєте, любов з першого погляду, чи то не любов
навіть, бо хіба можна любити не знаючи, а скоріше впевненість в тому, що ця
книга стане для тебе важливою. Що буде в ній щось таке що не відпустить, не
дозволить забути її як тільки прочитаєш. Так сталося і з романом «Століття
Якова», випадкова зустріч в он-лайн бібліотеці і любов.
Важко сказати так одразу, за що ти любиш жінку. Так само
важко сказати чим подобається книга. В обох випадках я відповів би «У ній є
все. Сказане чи подумане мною, усе що було є і буде». «Століття Якова» історія
про чоловіка який не боявся щиро кохати своїх жінок. Кохати без сопливості і
сучасного лоску, кохати їх по-українськи, тихо і впевнено, щодня потроху, без
театральних ефектів, щиро і постійно. А ще це історія про те як треба старіти,
як приймати старість і що з нею робити. Як і кожна хороша книга, роман
Володимира Лиса ніби про одну людину, про одну епоху, про один народ, а
насправді про все на світі. Книга про простих людей і їхнє бачення того дивного
20-го століття яке нам зовсім інакшим видається з підручників історії.
Насправді це історична книга у більшій мірі, ніж всі інші прочитані мною
історичні книги до цього часу. Бо вона відособлена від політичних, національних
чи соціальних вподобань. «Століття Якова» - це людиноцентричний роман, де бути
людиною вище за соціальні чи релігійні переконання.
Правильно сказано в передмові до роману, що такі тексти
з‘являються в світі не часто. Це не просто чергова книга, не тільки історія на
тему. Це підсумок. Риска під межею століть, під одним життям, під цілою епохою.
Такий роман непросто написати, але після такого твору можна і вмирати. Думаєте
я побажав автору чогось поганого? Аж ніяк! Адже, як показує закінчення роману «Століття
Якова», вмирати це не перестати дихати чи ходити, вмирати - це коли ти виконав
свою місію. А після того буде спокій.
Скачати книгу
Немає коментарів:
Дописати коментар