Почав читання:
30.04.2012р. Закінчив читання:11.05.2012р.
Мемуари військових це моє нове захоплення. Є в них те, чого
завжди не вистачає підручникам історії чи вижимках з вікіпедії, яскравості і
реалістичності деталей. А саме ці деталі і є справжньою історією, в більшій
мірі ніж сухі кількості загиблих, втрачені чи надбані території.
Персона Карла Густав Еміля Маннегрейма мене зацікавила
давно, тоді мене дуже здивувало як маленька фінська армія на чолі з паном
Карлом, змогла зупинити гігантського хижого звіра, яким була армія радянського
союзу. Подвиг фінів видавався мені достойним неабияких похвал, ще більше я
переконався в цьому читаючи спогади маршала Маннергейма. В очі мені кинулося
декілька фактів. По-перше, виключна скромність автора і навіть деяке
применшення своїх заслуг, так неодноразово в тексті він підкреслює що головним
був подвиг простих солдат, а аж ніяк не його. Він не так багато уваги приділяє
оборонній лінії названій в його честь, завдяки якій фіни і змогли вистояти.
Навпаки, він спростовує цей факт і каже що значення оборонної лінії Маннергейма
дуже перебільшене.
Також мене приємно здивувало виключне ставлення маршала до
українців і поляків. Та, описуючи громадянську війну в Фінляндії в 1918 році,
він зазначає, що з полоненими росіянами намагалися поводитися добре, а
українців і поляків одразу ж коштом Фінляндії відправляли додому. Причиною
цьому слугувала спільне ставлення у українців, поляків і фінів до росіян і
ставлення це створило базу для братерських взаємин.
Задля справедливості варто вказати, що в деяких моментах
читати «Мемуари» було дуже важко, просто все ж не слід забувати що це спогади
військового, а не гостросюжетний детектив. Тому в цілому стиль викладу у
Маннергейма цілком читабельний. Всі ці факти створили в мене неповторне
враження чесності і відданості цієї людини. Можу із впевненістю сказати що він
слугує для мене прикладом як людина, як солдат, як патріот.
Немає коментарів:
Дописати коментар