Мілорад Павич – «Демаскин»

Почав читання: 06.04.2012р. Закінчив читання:09.04.2012р.

Сербія це мій ідеальний світ. Там обов‘язково має бути гарно і затишно, дівчата мають бути гарні, а чоловіки приємні у спілкуванні. Сербія це мій власний романтичний образ України. Напевно саме тому книги сербських письменників діють на мене наче пляшка дорогого віскі на затятого алкоголіка.

Це моя перша книга Мілорада Павича, і вона була як знайомство з дівчиною про яку тобі говорили багато хорошого. Видно що то правда, видно що вона розумна і симпатична, і ти мусиш бачитися з нею частіше аби краще зрозуміти. Так само і «Демаскин» Павича, він як книга-двері, ти відчиняєш її, стоїш на порозі і бачиш приємних господарів, відчуваєш гарний запах з кухні і хочеш зайти в цей будинок.

Приємно здивувала форма викладу, деякі розділи можна було читати в довільному порядку. І автор потурбувався про свого читача, відобразивши зміст у вигляді схеми. Відверто кажучи Павич перший автор в якого я зустрічаю таку батьківську турботу про свої тексти. Його задача не просто випустити текст на волю, він переймається аби написана проза знайшла своє місце в житті. Це прямо протилежно думці більшості авторів яку прозоро змалював Юрко Позаяк в одному із своїх віршів:

Та в голові вже зріє дата
І раптом настає пора,
І клишоногі віршенята
Чкуряють з-під мого пера.
Чкуряйте з Богом, любі діти,
Мої маленькі пердуни,
Я ж буду плакать і радіти
Й в кав"ярні протирать щтани.

Але ні, Мілорад Павич зовсім не такий. Він будує свій текст, виховує його, не дає його образити, це як батьківська настанова дочці яких читачів чоловіків вибирати в житті. Мимоволі починаєш поважати такого автора, розсудливого і турботливого, справжнього професіонала, який знає ціну своїм чорно-білим духовним нащадкам.