Едвін Еріх Двінгер - “Армія за колючим дротом. Щоденник німецького військовополоненого в Росії 1915-1918 рр.”

Почав читання: 19.10.2011р. - Закінчив читання -29.10.2011 р.

Коли я натрапив на цю книгу, мені чомусь згадався Ремарк, якого я дуже любив в дитинстві. Насправді Ремарк був першим представником “серйозної літератури” якого мені довелося читати. І десь з перших сторінок книги Едвіна Двінгера, я відчув ті ж самі лейтмотиви, більше того, можу з впевненістю сказати що ці дві книги навіть пахли однаково.

Взявши в руки цей щоденник Двінгера, я, відверто кажучи, зловтішався. Мені видалося цікавим як цивілізований німець буде описувати катування в сибірських таборах, які сотні тисяч разів випадали на долю моїх співвітчизників. Можливо це і не відповідає моїм морально-етичним принципам, але я читав цю книгу, аби потім сказати ”Подивіться, те що не змогли витримати ваші солдати, витримали звичайні наші селяни...” І справді, в книзі “Армія за колючим дротом...” є  багато чого такого, від чого в пухкеньких європейців кров буде стигнути в жилах. Є описи того, як мертвих викидають з бараків на вулицю наче непотріб, де вони чекають весни, аби їх можна було закопати, є моменти звірств російських офіцерів, є детальні описи важкого побуту табірних в’язнів. Але це все мене вже не дивує, схожих спогадів (а інколи і набагато страшніших) написаних українцями, я читав занадто багато. Мене не дивує те, що вражає молодого Едвіна Двінгера -  те як прості росіяни, звичайні солдати, можуть бути такими по звірячому жорстокими у виконанні наказів. Це я знав і раніше. Але як часто буває, мене здивувало зовсім інше - в книзі я знайшов саме те, чого і не чекав знайти. Я побачив як війна, як революція міняє людей. Найсильніші образи Двінгера - це образи його товаришів і його самого, що пройшли шлях від солдатів великої Німеччини до обірванців в російському таборі. Читаючи його щоденник розумієш, що міняють людину не проблеми з санітарією чи харчами, не відсутність жінок чи будь-якої діяльності, людина міняється в гірший бік від власної душевної слабкості, бо дозволяє собі зайві поблажки. Незбалансованість свідомості в критичні моменти штовхає на неприйнятні вчинки, а на війні виживають ті в кого немає гострих кутів, якими вони чіплятимуться за тіло минулого, коли їх будуть проштовхувати у майбутнє. Ця книга вкотре підтвердила моє припущення що війна(війна солдатів) і революція (війна всього народу) - найефективніший спосіб зміни колективної свідомості нації. Звісно процес цей непростий і вимагає багатьох жертв, слабкі вмирають або стають моральними каліками, а сильні стають ще сильнішими. Показним в цьому плані є досвід Двінгера і його товаришів. Так, наприклад міщанин Брюнн, не стерпів відсутності жінок, спочатку він доводив себе до безсилля багаторазовим “самозадоволенням”, а потім і взагалі відрізав собі усе аби не мучитися. Це слабкий елемент народу і він мусив загинути. Малюк Бланк був найслабший з усіх в полку, його підтримували, йому допомагали товариші коли були на війні. Але в полоні кожен сам за себе, відчуваючи слабкість, Бланк почав торгувати собою заради подачок від інших полонених. Це слабкий елемент народу і він мусив загинути. Селянин Под - не витримав розлуки з дружиною і своєю роботою і помер не від фізичних проблем, а від власної розумової слабкості, бо не вмів нічого іншого, не знав нічого крім роботи, він був одновимірним. Це слабкий елемент народу і він мусив загинути, хай навіть найменше заслуговував на смерть. Едвін Двінгер був сильний. Він також мав проблеми як і усі інші, але зумів боротися з собою, він знайшов себе в веденні щоденника, знайшов собі мету і ціль. І він вижив і разом з такими ж як і він сам витворив новий тип німця.

“Армія за колючим дротом”, це не книга покликана когось шокувати. Вона не ставить на меті показати світові нелюдське обличчя росіян того часу. Це щоденник науковця- експерементатора, який ставить дослід на собі, який на власному прикладі намагається віднайти новий шлях для свого покоління. Як мінімум цей досвід достойний поваги, як максимум - наслідування.