Почав читання: 16.09.2011р. Закінчив читання:28.09.2011р.
Писати про історію треба художньо, бо передусім історія це розповідь, а розповідь має бути цікавою. Читаючи «Заграву» вкотре переконуюся, що найкращий спосіб дізнатися історичну правду - читати мемуари учасників і художньо-історичні твори, а потім синтезувати з них дійсність.
Скажу чесно в деякі моменти від читання в мене скрипіли зуби, а в інших на очі наверталися сльози - ось як глибоко мене зачепило. Це відчуття спорідненості з текстом так рідко притаманне іншим книгам про УПА, художнім чи історичним, яких я прочитав дуже багато. Але тут автори свідомо змістили центр уваги від власне УПА до історії простої поліської родини, члени якої ніби і росли і жили в одних і тих самих умовах, а стали доволі різними людьми. Читаючи «Заграву», мимоволі міркуєш як би в подібній ситуації повелися твої друзі чи родичі, люди які неймовірно схожі на персонажів книги. Серед своїх друзів я знаходжу велетенську кількість відповідників характерам персонажів з книги.
Три брати Орленки – головні герої книги – це як три типи людей що мене оточують.
Старший – Михайло як більшість сучасних українців намагається створити сім’ю прогодувати її і виховати дітей. Він дискутує з сусідами в електричці про політику і про президента, про НАТО, ЄС і росію, він каже що «нада вибирать нормальну власть і тоді заживьом» і на виборах голосує щораз за іншу партію. Він, простий український дядько, яких купа в українських генделиках, в тертому камуфляжі, на велосипеді «Україна», з пляшкою «Чернігівського» в руці. Але коли це потрібно, він бере в руки скоростріл і йде в ліс, в УПА, бо так йому підказує совість. І він чесно гине від кулі НКВД-иста, шаблі татарина чи списа польського вершника… рік за роком, століття за століттям…
Середній брат – Андрій(командир УПА) - це мої друзі націоналісти. Освічені і начитані, за плечима в яких сотні і тисячі словесних битв з ворогами України. Вони точно знають яка має бути влада, вони точно знають яким має бути ідеал українця, вони точно впевнені що варто лиш їхній політичній силі прийти до влади і все моментально стане добре. Вони теж чесно вмирають за ідею, збирають свої власні загони і йдуть в ліс, не тому що нема чого їсти, не тому що їх дружину зарубали, а дітей потопили, просто так підказує їм сумління. Після таких «Андріїв» лишаються книги або легенди, це через те що вони вмирають, ми маємо змогу пити своє «Бердичівське» і говорити про політику.
Молодший брат – Василь (боєць карального загону НКВД) – це представники нетрадиційних національних орієнтацій(на москалів, на жидів, на американців), представники нетрадиційних сексуальних орієнтацій (підараси), інтернаціоналісти, марксисти, ліві-екстремісти, зомбі на кладовищах, наркомани, збоченці, депутати верховної ради, емігранти, громадяни всесвіту, повії, порно режисери, виробники Мівіни, студенти деяких вузів, продавчині в деяких магазинах… Загалом це усі ті кому абсолютно начхати на все що відбувається поза їх сферою інтересів, можливістю заробити, вкрасти, виїхати за кордон чи просто когось висміяти. Це ті кому завжди щось не так в «єтай странє», ті хто ностальгує за совком, ті хто хоче нічого не робити і мати купу грошей, ті хто просто кидає недопалки на землю, розмовляє «па-рускі-із-прінципа», вірить в Львівське Метро і мріє вийти заміж за араба. Всі вони не несуть ніякого корисного навантаження для суспільства, нації чи держави, тому вони як і «Василь» у книзі тихо вмирають затягнуті в болотну трясовину псом що натренований ловити повстанців.
Насправді мої враження від цієї книги не претендують на оригінальність, економічну достовірність чи політичну незаангажованість. Це просто те що я відчув читаючи найбільш чесну книгу про УПА. Тому що в цій книзі написано не тільки про наше минуле в лісах і криївках, там точно написано і про наше майбутнє в тих же лісах і тих же криївках.
Немає коментарів:
Дописати коментар