Буває від серйозних книг починає просто нудити. Не сприймаєш розумних думок автора, не маєш ніяких сих розбиратися в хитросплетіннях сюжету. Інколи навіть не хочеться виписувати з книги розумних цитат, аби потім дивувати друзів своїм несвоєчасним мудруванням. В такі моменти хочеться взяти якийсь простий текст і просто поринути в читання. Забутися, відключитися від реальності і пірнути з головою в якийсь вигаданий світ, щоб як в дитинстві вболівати за героїв, подорожувати разом з ними незвіданими країнами і перемагати поганців.
"Віщі сестрички" як раз така книга. Але при тому, що вона досить проста і сюжет в ній тече плавно і спокійно, без постмодерністських стрибків по часовій лінії, це не примітивна книга. Це історія про трьох відьом, які на мою думку в цій книзі уособлюють мудрість, що часто є неосмисленою, алогічною, але від того не стає менш мудрою. Інколи поводячись імпульсивно, дозволяючи собі багато вад і неідеальностей, все ж ця мудрість зберігає свою орієнтованість на добро. Мені дуже подобається, що Пратчетт, не використовує притаманний західній літературі образ відьми як злої чарівниці. Якщо відкинути всі стереотипи про продаж душі дияволу, поїдання дітей чи виготовлення еліксирів безсмертя, то залишається лише образ "тієї, що знає" і "тієї, що допомагає". Знати більше, допомагати іншим. Ось той девіз, що мав би бути притаманним усім відьмам. Образи відьом в "Віщих сестричках" просто ідеальні. Вони фактурні, вони цікаві. Читаючи книгу бачиш як вони міняються, як розвиваються в рамках заданих сюжетом. Це саме те, чого не вистачає більшості письменників. Пратчетту з легкістю вдається вигадувати людей, вони постають перед читачем справді живими.
Хоча сюжет цієї книги є досить таки класичним для фантастики і якоюсь мірою навіть передбачуваним, але через беззаперечну цікавість усіх персонажів читати її не набридає. Знаєш як зараз повернеться сюжет, розумієш що син скинутого з трону короля просто мусить повернутися і опинитися на троні, але ти все рівно заінтригований як саме він це зробить, що буде відчувати в той момент, як це на нього вплине, як він зміниться. Зрозуміло що блазень, якого автор явно вводить для протистояння королю не простий персонаж, що він разом з своїми дзвіночками на рогатій шапці зіграє важливу роль в сюжеті, але так цікаво побачити яку саме і як ця роль на нього вплине.
Якщо чесно, то я постійно намагаюся за щось похейтити Пратчетта, адже його усі так хвалять, а не може бути щоб масам подобалося щось хороше (ой цей мій снобізм) але не можу знайти за що. Це справді хороша, якісна література. Його книги читати цікаво, закінчуєш одну і одразу ж берешся за іншу. Тому це точно не кінець…
Немає коментарів:
Дописати коментар