Є в світі країни-мости. Їхнє завдання - з'єднувати в одне ціле різні береги. Схід і Захід. Північ і Південь. В таку країну неможливо приїхати, вона не може бути кінцевою точкою твоєї подорожі, твоєї мети. Вона завжди "проїздом", на неї ніколи не можеш надивитися, бо постійно кудись спішиш, мусиш залишати її за спиною і йти все далі і далі. Навіть ті хто народжуюся в цій країні не мають спокою. Вони постійно роздерті між двома берегами. Кидаюся з однієї крайності в іншу, блукають між ідентичностями лівого і правого берега. Не можуть обрати хто вони такі. Українці? Чи може росіяни? Європейці? Чи турки? Боснійці? А може серби? Або чорногорці? Або хорвати…
Я точно знаю дві такі країни, що ніяк не можуть знайти себе. В одній з них я народився. Іншу - полюбив усім серцем, коли вперше там побував. Я розумію людей які там живуть. Я знаю що вони думають, як міркують, бо я думаю схожим чином і дихаю так само як вони. Але розуміючи, все рівно не можу вирватися з цього замкненого кола. Бо він себе не втечеш, свою сутність не зміниш. "Міст на Дрині" книга про Боснію, а може про Сербію, а може про Україну. Вона про країну, що розмістилася над річкою, біля природного явища, яке ти не можеш контролювати. Річка бурхлива, зла, її води несуть багатство від торгівлі, але вони ж несуть зайд і чужинців, які хочуть це багатство відібрати. По Дрині з півдня насуваються орди турок, які під зеленими стягами ісламу несуть у великій скрині уособлення Сходу. Тією з Дриною з півночі спускаються австрійці. Їхня бюрократична імперська машина з німецькою педантичністю і угорською люттю перемелює кістки усім народам. А з кінчика пера імперського чиновника-канцеляриста скрапує уособлення Заходу. Приходить одна імперія і встановлює тут свої порядки, лиш трохи звикнуться з ними люди, а вже насувається інша імперія, міряє все під себе, перевішує прапори на будинках і в головах людей. А країна-міст живе. Живе як уміє, пробує заробити, побудувати кращий будинок, вивчити своїх дітей, не пустити їх служити чужинцям. Чи навпаки, дати вислужитися, аби собі щось урвати з багатого хазяйського столу. І вже важко сказати, хто жив тут споконвіку, а хто прийшлий.
Я думаю саме тому Іво Андрич вибрав в якості головного персонажу книги саме міст. Не людей, кого можна здивувати долею якихось людей? Про це вже написано занадто багато романів. Інша справа міст, справжнє уособлення цієї країни, за ним справді цікаво спостерігати крізь віки. Тож не дивно, що за "Міст на Дрині" автору присудили Нобелівську премію в галузі літератури. Це справді якісний роман, який крім історії в рядках тексту має ще ж підтекст між цими рядками. Проте його важко зрозуміти лише почитавши книгу. Варто поїхати в ту країну, подивитися на тих людей, про яких пише Андрич. Варто побувати на обох берегах Дрини, і в Сербії і в Боснії. Я зробив всі ці речі, я впритул наблизився до розуміння роману "Міст на Дрині", але все ж ніколи не зможу сприйняти його до кінця. Бо для повного розуміння цього тексту мені потрібно було б народитися хорватом.
Немає коментарів:
Дописати коментар