Ренсом Рігс - "Будинок дивних дітей"

Почав читання: 26.05.2018 Закінчив читання: 01.06.2018

Інколи я сам собі дивуюся з тих книг, які я читаю. Вони настільки різнопланові, що я навіть не можу уявити як їх можна структурувати у себе в голові. Але тим не менше для мене цілком прийнятний факт читання Ренсома Ріггса: досить легкої і я б навіть сказав "пригодницької" літератури, після того як лише закінчив читати складну книгу Еріха Фромма. Роман "Дім дивних дітей" став таким собі відпочинком від серйозних книг, який дозволив мозку розслабитися і просто захопитися цікавою історією.
Роман Ренсома Ріггса звісно не просто фантастична оповідка. У своєму підґрунті текст має посилання на реальне життя, він про те, що ті, кого суспільство називає "дивними дітьми" часто потерпають від жорстокостей "нормального" світу. Головний рефрен роману чудово вписується в сучасні ліберальні й глобалізаційні реалії. Автор ніби каже, що попри наявність несхожостей між дітьми, вони всі заслуговують на безпеку й особисте щастя. Саме тому дивні діти з будинку міс Сапсан мають такі чітко виражені візуальні відмінності: летюча дівчинка, невидимий хлопець, дівчинка з ротом на потилиці, ще одна, яка вміє творити вогняні кулі й багато, багато інших. Всі ці образи мають на меті показати і гіперболізувати ті відмінності, які ми бачимо щодня, як то люди з іншим кольором шкіри, розрізом очей чи кольором волосся. А по тому, якщо ви почнете симпатизувати дивним дітям з книги, то почнете толерантніше ставитися і до відмінних від вас людей в реальному житті.
Думаю я запізно прочитав цю книгу: вона б набагато кориснішою і цікавішою була для мене десь в віці 15-19 років, тоді я б більше корисного і цікавого знайшов в тексті, та і взагалі він був би ближчим до моїх власних проблем, краще б резонував з моїм світовідчуттям. Але і зараз я ні на хвилину не шкоду про витрачений на роман "Дім дивних дітей" час. Це хороша книга з цікавим і захопливим сюжетом, хай навіть трохи наївним.
А от що мені не сподобалося - це дещо за вуха притягнена історія про нацистів. З одного боку все логічно і автор використав чудову алюзію: "дивні діти" ховаються на острові в Великобританії від переслідування "потвор". Тут вам чітка аналогія між монстрами з книги і монстрами-нацистами. Але ця історична паралель далі ніяк не розвивається в тексті, тому як на мене, вона тут дещо вибивається з загальної стилістики книги. Від неї або варто було б відмовитися взагалі, або якось все ж довести до логічного завершення. Хоча маю надію, що в наступних книгах серії Ренсом Ріггс якось повертається до цієї теми. Що ж доведеться прочитати наступну книгу, щоб зрозуміти усі відповіді і дізнатися продовження історії