Ми так мало знаємо про країни, які нас оточують. Про тих з ким ми дружили і воювали сотні років, кого ненавиділи, з ким браталися і разом ходили в походи. Якщо подивитися на усю українську історію, то це буде розповідь про українські землі, а не про українців на землях чужих. Ми ніколи не були військово-експансивними і дуже цим пишаємося, водночас навіть думки наші ніби соромляться виходити на межі України. Наприкла ми мало знаємо про нашого споконвічного ворога Османську Імперію, не розуміємо ні мотиви їхніх вчинків, ні причини наших воєн. З шкільного курсу історії найрозумніші винесни лише образ ворога-турка, кривавого вбивці і гвалтівника, який забирав бідних українських дівчат у ясир, а найдурніші не винесли взагалі нічого. І якось зовсім забуваються походи козаків в Крим, після яких в Криму лишалася ледве третина населення і випалені землі. Але ж нам жертвою бути набагато простіше.
"Останній бій Урус-шайтана" це спроба розказати історію турецько-козацьких стосунків з точки зору ворога. Звісно не варто сприймати цю історію як історичний факт, це в першу чергу художній твір. Але безсумнівний плюс цього роману це те, що в ньому дуже багато цікавих фактів, про життя за часів Османської імперії. Я читав і дивувався як багато ми не знаємо про давню Туреччину.
- Так, турку, - коротко відповів козак.Виходить, що колись турки не хотіли, щоб їх називали турками!? Спочатку мене це шокувало, я вирішив дізнатися трохи більше про цей факт. І справді, виявилося, що в 17-му століття, в період про який йдеться в книзі, слово "турок" ввивалося для означення селюка неблагородного походження. Вже набагато пізніше в 20-му столітті цим терміном почали називати всіх жителів Туреччини. Як тут не згадати давній український вислів, коли хтось був не дуже розумним і кмітливим, йому казали "Ти що турок?" Виявляється цей вираз має дуже глибоке коріння.
Османи, почувши слово "турок", обурено схопилися на ноги. Вони вважали образою, що їх називали "турками". Особливо це стосувалося благородних османів. Бо в османському розумінні "турок" - це невіглас, вартий бути посміховиськом. Щось на кшталт тупого, забитого простолюду, що працює від зорі до зорі й не здатний марною працею прогодувати навіть самого себе.
Або ось ще один цікавий факт з книги Віктора Вальда, виявляється турки як і запорозькі козаки носили довгий оселедець, як ознаку військової доблесті, це ріднило непримиримих ворогів. Також багато в книзі специфічно турецького життя, описів побуту кримських татар, пояснення деяких османських традицій і звичаїв. Все це дає відчуття глибокого занурення в епоху. Саме тому книга читається легко і захопливо, не хочеться від неї відриватися доки не дочитаєш до останньої сторінки. Хоча не обійшлося і без невеликих мінусів. В якийсь момент автор там закрутив "шпигунську лінію" в романі, що я заплутався в цих хитросплетіннях. Автор ніби "непомітно" кілька разів в різних розділах повторює один і той самий рефрен про "Доля Європи вирішувалася в степах України", мені звісно приємно було б вважати, що так воно і було насправді, але все ж історичні факти кажуть про інше. Саме в цьому моменті мені не вистачало історичної справедливості. Тим паче, що у нас і без того є чим пишатися.
Попри все, думаю ця книга буде цікава усім любителям козацьких часів, історії і пригод. Варто читати!
Немає коментарів:
Дописати коментар