Еріх Марія Ремарк – «Іскра життя»

Почав читання: 15.02.2018 Закінчив читання: 14.03.2018

Я почав читати цю книгу нічого особливого від неї не чекаючи. Я здавна люблю Ремарка і є великим шанувальником його таланту, але тема книги про в'язнів німецького концтабору мало чим могла б мене здивувати. Я добре знаю історію Третього Рейху, у свій час прочитав багато про концентраційні табори і навряд чи щось могло б мене в цьому романі вразити. Але здивування підкралося звідки не чекали. Більшість читачів цієї книги найбільше вражали жахіття концтаборів, ті нелюдські знущання, катування, невмотивоване насилля, яке чинилося щодо в'язнів. Саме тому ця книга не є такою популярною, як інші твори Ремарка: нікому не хочеться читати настільки похмурий і депресивний текст. Але про це все мені було відомо і з інших джерел, я не мав необхідності читати художній текст, аби уявити життя в німецьких контаборах, все це я знав з історичних книг. Мене найбільше здивувало інше - дивовижна трансформація свідомості тих людей які були в'язнями і охоронцями. Спочатку, коли охоронці концтабору не відчували ніякої небезпеки особисто для себе, вони самовіддано й безапеляційно виконували свою "роботу", ставлячись до в'язнів як до нижчих істот, яких можна принижувати, бити і навіть за бажанням вбивати. Безкарність породжувала не просто жорстокість, а жостокість бездумну. Ніхто не хотів відповідати собі на питання навіщо він це робить, просто робили, бо могли робити і не потрібно було ніяких наказів. Коли охоронець вважає, що він ніколи не відповідатиме за таке ставлення, тоді моральні перепони просто зникають. Але не менш точно Ремарк описує і зміну у свідомості в'язнів, спочатку вони безвільно і приречено помирають, тихо, без галасу, так ніби навіть у своїй смерті намагаються бути максимально непомітними. Але після першого ж вдалого спротиву, який по суті виник абсолютно випадково, у них просинається бажання вижити і боротися. Спочатку непомітно, а потім все більш злагоджено вони протистоять як можуть адміністрації табору і силі яку ця адміністрація представляє - НСДАП.
Книга саме тому і називається "Іскра життя", бо вона про ту іскру, маленьку червону цятку, яка жевріє в кожному і яку неможливо загасити знущаннями чи побоями. Хоча для людей з тонкою душевною організацією цей роман може бути дуже важким для прочитання, але тим не менш він дуже важливий для розуміння базових людських цінностей. Насправді це не книга про жорстокість нацистів і не книга про спротив в'язнів. Це історія про людяність, про те, як вона зникає у деяких і не зникає в інших. Вустами героїв книги Ремарк каже нам важливі речі, про моральність і про відповідальність за свої дії. А також ставить знак рівності між комуністами і нацистами. Чи не найважливіший момент в книзі - це діалог двох в'язнів, безправних створінь, які можуть щомиті загинути по одній лише забаганці офіцера-есесівця, але тим не менше в'язень-комуніст вже мріє про те, як він буде керувати концтабором:

— Потом, — сказал Вернер, удивленный такой неосведомленностью, — потом, естественно, должна быть партия, которая возьмет власть. Сплоченная партия, а не кучка наскоро собранных людей.
— Значит, твоя партия. Коммунисты.
— А кто же еще?
— Любая другая, — возразил Пятьсот девятый. — Только чтобы снова не тоталитарная.
Вернер рассмеялся.
— Дурачок ты! Никакая другая, только тоталитарная. Ты что, не понимаешь? Все промежуточные партии раздавлены. Коммунизм сохранил свою мощь. Война закончится. Россия оккупирует значительную часть Германии. Это самая влиятельная сила в Европе. Время коалиций прошло. Эта была последней. Союзники помогли коммунизму и ослабили самих себя, вот дураки. Мир на земле будет зависеть от…
— Я знаю, — прервал его Пятьсот девятый. — Мне знакома эта песня. Скажи лучше, что случилось бы с теми, кто против вас, если бы вы победили и получили класть? Или с теми, кто не с вами?
Вернер на мгновение замолчал.
— Здесь много разных путей, — проговорил он затем.
— Кое-какие мне известны. Тебе тоже. Убийства, пытки, концентрационные лагеря — ты их, конечно, тоже имеешь в виду?
— В том числе. В зависимости от обстоятельств.

Тож мусимо пам'ятати по знак рівності між нацизмом і комунізмом, мусимо не допустити повторення тих жахливих часів. Ніколи знову!