середу, 17 січня 2018 р.

Філіп Дік - «Чи мріють андроїди про електричних овець?»

Почав читання: 21.12.2017 Закінчив читання: 15.01.2018

Різні бувають книги, хороші і не дуже. Але коли читаєш щось, що відноситься до "золотого фонду" фантастики, то якось автоматично чекаєш, що книга не може бути поганою. І вона навіть не те щоб прямо погана... Але скажу чесно мені роман Філіпа Діка не зайшов. Звісно я розумію, що коли ти читаєш класику, а вона тобі не подобається, то скоріш за все проблема в тобі, а не в класиці. Я цілком свідомий всіх плюсів книги, але все ж багато разів ловив себе на думці, що зрозумів основну філософську концепцію, яку автор намагався вкласти в текст, ще на перших сторінках, а далі просто читав, чекаючи, коли ж та книга нарешті закінчиться. Так так, пане, Філіп Дік, я зрозумів до чого ви ведете: до стосунків між людиною і роботом, до моральності в сприйнятті робота як нижчого, безправного створіння.
Проте спосіб викладення цієї думки, розтягнений на цілу книгу, то якось аж занадто довго як на мене. А ще дуже багато речей автор не вважає за потрібне пояснювати. Я так і не зрозумів, чому ж життя на Марсі таке погане, що роботи звідти втікають. Чому їм забороняють жити на Землі? Чому раптом на Землі знову почали з'являтися тварини? Відповідати на ці питання автор не хоче - читач сам здогадається. Ну я звісно здогадався, мені не лінь увімкнути уяву і дофантазувати те, що полінувався написати Філіп Дік. Нема проблем пане фантасте, не напрягайтеся, справимося і без вашої допомоги. Але мені лише здається, що якість фантастичного роману саме в тому і проявляється, щоб створити для читача абсолютно новий, детально пропрацьований світ, в якому читач зможе знайти паралелі з реальністю за вікном.
Звісно книга "Чи мріють андроїди про електричних овець?" має свої беззаперечні плюси. Попри всі мінуси в книзі є кілька дійсно дуже чудових алюзій. Момент, коли сімейна пара свариться, стоячи біля апарату який перемикає їхню свідомість на ту чи іншу емоцію видається мені дуже близьким до реальності. Думаю кожному з нас інколи доводилося отак стояти і погрожувати співбесіднику, що зараз ти перемкнеш свої емоції на агресію. Ще один момент, який мені сподобався - це відчуття трагічності майбутнього людства. Автор не каже прямо, чому Земля стала непридатна для життя, але розповідаючи про "радіоактивний пил", натякає на наслідки до яких може призвести ядерна війна. Текст змушує задуматися про те, чи все ми робимо правильно зараз? Чи не матимемо за кілька десятиліть світ, описаний Філіпом Діком?
Але попри все я вважаю цю книгу досить слабкою. Це не той текст, бо якого хочеться повертатися і перечитувати його знову і знову. Я дочитав книгу до кінця і дякую Всесвіту, що не збожеволів.

Немає коментарів:

Дописати коментар