Ми занадто розніжилися, живучи в тепличних умовах. Теперішнє століття добре до нас: не посилає випробування і негаразди. І тепер маленькі, дошкульні неприємності ми починаємо сприймати наче великі життєві проблеми.
Читаючи спогади Марії Савчин, жінки-підпільниці, яка воювала з поляками, НКВД, німцями, я не дивувався складності підпільного життя чи звірствам служб безпеки країн окупантів. Мені постійно сиділа в голові одна думка: якими все таки сильними були ці люди, ми б не змогли так жити. Марія Савчин почала свою боротьбу в 15 років, а чим займаються теперішні 15-річні? Звісно, я розумію, що такі порівняння можливо не дуже коректні, тоді був інший час й інші обставини. Але все ж не перестаю дивуватися стійкості тих людей, як вони змогли витерпіти всі ті випробування, що випали на їхню долю. Не хочу впасти в пафос, але я справді захоплююся людьми, які змогли скласти таку велику жертву в ім'я ідеї. Вони відмовилися від власного добробуту і особистого щастя: та ж Марія Савчин змушена була полишити свого новонародженого сина, коли втікала від польського УБ і до кінця життя не знала, що сталося з її первістком, а другого сина змушена була віддати на вихованні сестрі свого чоловіка. Вони не роздумуючи пожертвували своїм здоров'ям, жили роками в сирих і вогких бункерах, без свіжого повітря, сонячного світла і нормальної їжі. Постійні смерті друзів, висилка їхніх родин в Сибір - нічого не змогло зламати цих людей. Я дивуюся їхній витривалості і пишаюся тим, що належу до одного народу з ними.
Сприймати "Тисячі доріг" Марії Савчин не складно, текст написаний настільки захопливо, що читач не зчується, як заглибиться в історію по самі вуха. Складніше осмислити цей текст: не просто пропустити його через себе, як художню книжку, а зрозуміти мотивацію підпільників, про яких пише пані Марія.
- … Сповню твоє доручення, розкажу про все, остережу їх і повернуся.Ця книга не згадка про буремну молодість, не спосіб згадати старі часи. Книга Марії Савчин це виконання наказу провідника. Останнього наказу. Після того, як КГБ за допомогою провокації змогли спіймати її і Орлана, все що лишалося їм обом - не дати ворогу знищити ще когось, попередити, вберегти. І цю останню задачу вони обоє виконали, виконали в пам'ять про тих, хто загинув раніше:
- Хай бог тебе боронить, не роби цього. Ти мусиш вижити, може ти єдиний живий свідок з останніх років. Мені й так нічим не поможеш… Влаштуй собі, як зможеш, там життя…
- Такого не говори, це жорстоко. Яке ж мені життя там, коли ти й усі ви тут? Хто мене там зрозуміє?
- Свої тобі поможуть, - потішав мене Орлан
… Великодні в підпіллі на Зарекзонні… Відділи УПА на службі божій, після того спільна трапеза і багато щирих побажань. Завтра, може, когось з нас не стане, але в той день ніхто не думав про смерть. Ми сприймали життя радісно, з вірою, що воістину воскрес і воістину запанує правда на нашій землі. Тепер із сотень залишилися вже не десятки, тільки одиниці, заніміли пісні, ліси опустіли, наші стежки поросли травою. Ось у цьому ж Котівському лісі кипіло сотнями УПА, а тепер нас тільки четверо тут…Останні розділи книги, мені було читати найважче. Вже майже немає надії на перемогу, вже загинуло стільки друзів і побратимів по боротьбі, вже смерть в кашкеті з п'ятикутною зіркою наступає на п'яти, а ця мужня жінка і досі тримається. Я постійно питав себе, чи зміг би я так само? Чи розніжений ситим життям зламався б ще раніше? Відповіді на це питання я не знаю. Але знаю інше: та Україна, про яку мріяли повстанці УПА - це не та країна, в якій ми зараз живемо. В одному з останніх розділів Марія Савчин пише як повернулася в Україну одразу після здобуття Незалежності і наштовхнулася на колючі і злі погляди прикордонників у ще радянській уніформі. А ще пам'ятаю інтерв'ю іншого відомого повстанця Мирослава Симчича, в словах якого, про сучасний стан справ в державі, постійно пробивається оця думка - це не та Україна за яку вони воювали. Що ж, можливо мета теперішнього покоління як раз і полягає в тому, щоб побудувати саме ту Україну, яка уявлялася людям в бункерах і лісах з 1942-го по 1954-й роки.
Немає коментарів:
Дописати коментар