Знаєте, бувають такі милі маленькі історії, які кожен береже десь глибоко в серці. Щось таке дуже інтимне, про що просто так не розкажеш. Але інколи, аби пояснити причини своїх вчинків, треба поділитися з оточуючими цими таємними історіями, які вплинули на твоє життя і привели тебе до того місця, де ти зараз є.
"Поза часом" Кортасара, саме така історія. Вона не схожа на його великі романи, вона не схожа на його маленькі есеї. Ця історія стоїть окремо, бо розповідає, як мені здалося, дуже особисту історію, яка тим не менше повпливала на модель стосунків які сам Хуліо, а потім і його герої в книгах, вибудовували з жінками.
Такі тексти не можна оцінювати і в жодному разі не можна засуджувати. Навіть більше того, мені видається, що вони пишуться не заради того, щоб бути прочитаними, а заради того, щоб бути написаними. Висловитися тут важливіше ніж здобути схвальний відгук.
Але попри все це маленьке оповідання дуже сподобалося мені своєю щирістю. Закоханість маленького хлопчика в старшу за нього дівчину, яка ось-ось має вийти заміж - це витоки тих любовних історій, які потім можна буде прочитати у всіх інших творах Кортасара. Образ зникаючої жінки, фантому який лиш на секунду дає торкнутися себе, а потім зникає в недосяжності потім буде повторюватися в тій чи іншій мірі у всіх його творах. Це оповідання лише один ключик, до розуміння Кортасара. Скільки таких ключиків ще необхідно буде знайти?
Немає коментарів:
Дописати коментар