Почав
читання: 10.09.2017 Закінчив читання: 12.09.2017
Раніше в моєму житті було купа всіляких трешових
історій. Якось ми з компанією неформалів з мого універу пішли гуляти в
Солом'янський парк, пити дешеве вино і взагалі розважатися так, як тільки можна
розважатися, коли тобі 19 і ти їбанутий на всю голову. Якось неочікувано в
дальньому кінці парку ми побачили дірку в паркані і вирішили перевірити, що там
знаходиться. За парканом виявилася лікарня, а саме задній двір лікарняного
моргу. Стіну цього самого моргу, змурованої з білої обшарпаної селікатної
цегли, підпирала новесенька труна, оббита зовні якимось велюром, а зсередини ще
якимось іншим, невідомим ні науці, ні п'яним неформалам, матеріалом. Як тільки
я побачив цю труну, я зрозумів, що так просто повз неї мої друзі не пройдуть.
Серед нашої тусовки був гот з пафосним поганялом "Блек" який завжди
ходив в довгому чорному плащі і капелюсі з полями, чим мені дуже нагадував Ван
Хельсинга з однойменного фільму. Попри всю свою "готичність" Блек був ще тим бовдуром
і часто робив веселі і ідіотські вчинки чим страшенно засмучував свою дівчину,
Ксюшу, маленького зросту світловолосу дівчинку з божественно красивою дупою і
начитаною головою. Проте за секунду до того, як Блек побачивши цю труну,
швидким кроком хотів рушити до неї, його
випередив маленький і вертлявий панк з не менш промовистим прізвиськом
"Рєпка". Це шизофренічне чудо, вдягнене в косуху, чорні джинси на
яких бовтався велетенський іржавий ланцюг, який би посоромився носити навіть
мій пес Шарік, але точно не соромився носити Рєпка. Так от у всіх цих
обладунках, з диким реготом Рєпка ломанувся до труни і заліз в неї, вмощуючись
зручніше. Командним голосом він скомандував "Хлопці, закривайте". Не
довго думаючи, ми з Блеком взяли кришку труни і накрили нею Рєпку. На кришці
були зручні маленькі замочки, які ми тут же на місці і замкнули так, що
самостійно наш панк-покійник вибратися не міг. Рєпка в труні почав вдавати
зомбі намагаючись вибратися, так що труна підстрибувала і здавалося зараз
впаде. Ми сміялися, а бідолашна Ксюша, яка була самою адекватною з нас усіх і
цим мені страшенно подобалася, тільки сумно промовила "довбойоби…" Ми
випустили "мерця" який тут же ж на місці почав ділитися з нами
історією про те як побував "на тому світі". І вже коли ми йшли геть з
цього дворика біля моргу я обернувся і побачив, що в вікні весь цей час стояла
перелякана медсестра і дивилася на нас.
Для чого я вам це все розказую? Ця історія цілком
могла б потрапити в збірку "Жесть" Сашка Ушкалова і дуже навіть би
вписалася.
Немає коментарів:
Дописати коментар