Інколи бувають такі історії, прості і одночасно дуже важливі. Вони чимось нагадують дитячі мрії. Я не знаю як ваші дитячі мрії, а мої були дуже кольорові і детальні. Якщо я хотів щось, то уявити це було для мене елементарною справою, а робив я це так детально, що мрія майже матеріалізувалася в моїй голові. Тому я був самою щасливою дитиною в місті. А потім я виріс, і світ вчинив зі мною так само як і з усіма іншими, та що я вам кажу, ви самі знаєте, бо він це і з вами зробив. Він смачно плюнув мені в обличчя реальністю. Ну хіба можна після цього мріяти? Звісно ж ні. Проте не треба драматизувати, таке ставлення світу призводить лиш до того, що ми хочемо досягнути чогось в житті, аби все таки реалізувати наші мрії.
Я багато світів і країн уявляв і тримав їх в своїй голові. Десь там народилася і досі живе історія про схожість мого рідного Поділля і американського штату Алабама, навіть зараз в дорослому віці я розказую цю історію. Частина людей підіймає мене на сміх за неї, а інша частина, які цього не роблять, стають моїми друзями. Так от є книги, прості і цікаві як дитячі мрії. Вони розказують історію, себто роблять свою первісну справу, виконують своє призначення. Думаю ви вже здогадалися про яку книгу я говорю. Так це історія про все на світі і ні про що конкретно, я не візьмуся ніколи в житті переказувати сюжет цієї книги, справа то невдячна, краще ніж у авторки то все рівно не вийде. Але якщо ви запитаєте мене про що ця книга, то я певно таки скажу вам. Питаєте? Ну добре, тоді слухайте... Ця книга про Людяність, про те як треба робити правильні вчинки, це книга про те, що можна правильно жити і робити добрі справи навіть вживаючи алкоголь, не заробляючи грошей і вбиваючи поганих людей. Це книга про те що найцінніше - це люди, хороші чи погані, але вже які є, які призначені долею, аби нам жити поруч з ними. Це історія про те, що старість сумна і самотня, але не треба її боятися якщо ти прожив правильне життя. А ще це історія що любити, дружити і ненавидіти треба до кінця. І це історія про те, що зелені помідори можна смажити, повірте, це теж важливо.
Ви напевно знаєте мене як не саму хорошу людину в цьому світі, але це історія яка мене розчулила мало не до сліз. Її варто прочитати.
Немає коментарів:
Дописати коментар