Андрій Любка – «Спати з жінками»

Почав читання: 10.08.2015 р. Закінчив читання: 15.08.2015р.

Я не великий любитель творчості Андрія Любки, для мене всі, хто починали з поезії – будуть підозрілими. Але не прочитати книгу з такою назвою я просто не міг J. Якщо відверто, то назва не має абсолютно ніякого відношення до того, що написано в самому тексті. Як і більшість укрсучлітівських текстів він ні про що і про все одразу. Ця магія української прози створює доволі дивну дуалістичну ситуацію, коли ти складаєш враження про книгу не по тому, як і про що вона написана, а згідно свого особистого ставлення до автора. Хтось прочитає «Спати з жінками» і почне плюватися від абсурдності написаного, а комусь страшенно близькими будуть метафори і натяки автора. Особисто мені книга сподобалася, попри весь пафос написаного (насправді я люблю пафос) і деяку інфантильність (от хто б казав, ну чесне слово J) мені було легко і цікаво її читати. Деякі моменти світовідчуття Любки були збіса схожі на мої власні:

А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної і соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборно й совєцької, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір, чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки - ми громадяни. Бо ідеальним образом нашої країни є залізниця, в поїздах якої буває холодно чи спекотно, але ніколи - комфортно. Бо ціла країна, як і потяг, в якому я їду, нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом - незалежно від статі й глибини знайомства.

Йопт, подумав я, прочитавши це, та це ж і я міг так сказати! Саме ж отак я і відчуваю «потягову романтику» Як же ж міг Любка так точно описати мої відчуття? Магія, не інакше, магія украсучліту, чи магія писання в бретонівському-стилі коли пишеш не задумуючись, не вибудовуючи слова і речення досконало, а навпаки експресивно виливаєшся на папір усім, що є в голові, а там уже нехай розбирається читач, в тому мотлоху, який написав автор, нехай сам шукає там змісту. За це ми і любимо літературу такого штибу, за можливість знайти там щось своє. Я б назвав це «тіньовим письмом», автор не описує об'єкт, лише його тінь, даючи читачеві самому вигадати що може таку тінь відкидати. Так наприклад абсолютно впевнений, що нам з Любкою подобаються абсолютно різні жінки, і в нас геть різний досвід втаємничего спілкування з цими дивними створіннями. Але при цьому він натякає на те, як він закохується в жінок і я, як читач, домальовую своє сприйняття, проектую це на свій власний досвід і знаходжу співпадіння:

Хіба ж можна не закохатися в жінку, яка каже до чашок, які від необачного руху з гуркотом падають в умивальник: "Тсссс"?

І дійсно, я б закохався і он Любка теж, хоча і закоханості наші абсолютно різні. В цьому вся суть цієї книги, знаходити те чого нема, вигадувати те, що не написано. Читати, думати, що тобі подобається, але все рівно гнати на автора, бо не може ж серйозному чоловікові подобатися проза іншого чоловіка ;)