Почав читання: 30.07.2015
р. Закінчив читання: 01.08.2015р.
Но ведь
вы знаете, Ольга, что в революции
самое
приятное — ее неожиданности. (с)
Коли мені було 9 років, ми переїхали в нову квартиру.
Точніше не зовсім переїхали… кільком родинам віддали старе приміщення вечірньої
школи, для переобладнання під житло. Будинок був ще дореволюційним, збудованим
десь в 1911-му як школа, після 1917-го там було все, якісь установи, агітпункт,
знову школа, або і просто нічого. Ніколи не забуду, як прийшов туди вперше –
обдерті стіни, страшний запах сирості, в центрі кімнати звалені в гігантську купу
старі протигази, і велетенські котушки з плівковими фільмами, а в кутку
червоніє велика табличка «Агітпункт» і шматки червоної тканини з написами «Мир»
«Май» і чомусь «Тру…», бо залишок фрази з’їли миші певно. Це був мій перший,
свідомий дотик до комунізму. Комунізм пахнув сирістю, його було весело одягати
на обличчя, дивитися крізь запилені круглі скельця і махати шлангом від цього
комунізму як хоботом. Правда після цього лишалися неприємні відчуття, особливо
коли комунізм не хотів злазити з голови чіпляючись своїм резиновим тілом за волосся
і боляче його висмикуючи, але я списував це на моє невміння з ним спілкуватися.
Але головне було інше, мені стало цікаво як вся ця хуйня опинилася в моєму
домі. Так я зацікавився 1917-м роком. Я читав багато книг і дивився купу
фільмів, мені дуже подобалися документальні хроніки де солдати в сірих шинелях
з сірими обличчями маршують на фоні сірого неба. Я перечитав майже вже що було
мені доступно на цю тему, я двічі пробував повторити це в своєму житті, аби зрозуміти
тих, хто водив Революцію під ручку вулицями Києва, як вишукану даму. І завжди,
кожного разу мені пригадувався той запах сирого будинку 1911-го року, він так
сильно врізався в мою пам'ять, що для мене це і є дух революції. Я відчув його
з перших рядків книги Марієнгофа. Відкриваючи книгу втягнув в себе повітря і
відчув цей запах, моментально зісковзнувши майже на сто років назад.
В цій книзі прекрасно все. Вона живо і по-справжньому
розповідає про те, що робилося в головах і серцях людей ті часи, про які я можу
тільки мріяти. Відверто кажучи, я страшенно заздрю автору який умів так точно
відчувати не тільки дух своєї епохи, але і передати його так, що через багато
років я не сумніваюся, що читаючи «Циніки» я побував в 17-му році. Як на мене,
немає нічого цікавішого, аніж дивитися на стосунки людей на фоні Революції, це
найбільш недооцінена тема в літературі і кінематографі.
Немає коментарів:
Дописати коментар