Почав читання: 28.07.2015
р. Закінчив читання: 30.07.2015 р.
Читати спогади офіцерів часів другої світової, річ
надзвичайно цікава. Але найбільше задоволення мені приносить читання спогадів
німецьких військових. Майже кожен, так чи інакше намагається виправдати свої
вчинки під час війни, при цьому вони вирішують надзвичайно важку задачу,
написати книгу і розповісти про свої битви, але не бовкнути нічого зайвого, що
могло б їх скомпрометувати. Так вони старанно оминають тему персони Гітлера та
і іншого вищого керівництва Рейху, нагадуючи цим відому картинку з мавпочками «не
бачу, не чую, не скажу». Але що мене приємно здивувало в книзі Скорцені
- він не боїться вихваляти Гітлера: «Так був,
так виконував накази, так типаж Гітлера надзвичайно магнетичний і сильний
впливав на мене». І що з того? Як на мене, це дуже мужня позиція. На відміну
від більшості інших мемуарів, які мені доводилося читати, автор не ховається в
кущі, а чесно каже про свою позицію. Як мінімум це заслуговує на повагу. Проте,
важко не помітити, велику кількість недосказаностей, які де-інде проскакують в
книзі. Видається, що Скорцені намагається не розпатякати якихось військових
таємниць. Думаю йому було набагато більше чого сказати, але в силу різних
причин він цього не зробив. Що ж, нам лишається про це тільки пожалкувати і
читати те, чим автор таки вирішив поділитися.
Немає коментарів:
Дописати коментар